Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Отож саме зараз Валерка спромiгся так спрямувати розмову, що вона вiдповiла легко й невимушено:

– Я закiнчила КПІІЯ[21 - Абревiатура вiд росiйськоi назви «Киевский педагогический институт иностранных языков», тепер – Киiвський нацiональний лiнгвiстичний унiверситет.].

– О! А я закiнчив КПІ… – тiльки почав молодий чоловiк, як вона, не давши йому договорити, одразу ж пiдхопила:

– А ти знаеш, коли ми вiд нашого вишу ходили на святковi демонстрацii, то колони КПІІЯ та КПІ завжди крокували поруч!

– Знаю, звiсно.

– А я була в колонi студентiв-лiнгвiстiв!..

– То ось звiдки я тебе пам’ятаю!..

Здивовано клiпаючи очима, вони деякий час мовчали. Потiм Гуля схвильовано продовжила:

– Ну так, ну так… Коли нашi колони сходилися разом, вашi починали вигукувати хором: «Ми – КПІ! Ми – КПІ!..»

– А вашi вiдповiдали: «А ми – КПІІЯ…»

А коли на першому курсi ми з подружками пiшли на демонстрацiю, то нам роздали прапорцi. А у вас, у полiтехнiкiв були…

– Надувнi кульки у нас були! Червонi кульки, – кивнув Валерка.

– Точно, червонi! Я вам так заздрила i дуже хотiла й собi мати червону кульку. Я навiть перейшла у вашу колону, бо подумала: а раптом i менi кульку видадуть?! І тодi один iз полiтехнiкiв немовби прочитав моi думки…

– Так, я подарував тобi свою кульку. А ти менi тицьнула прапорець.

– Але один з хлопцiв-телепнiв вирвав подаровану кульку у мене з рук i випустив у яскраво-блакитне небо.

– Я пам’ятаю, – зiзнався вiн. – Пам’ятаю, нiби все це сталося вчора.

– І я пам’ятаю! – кивнула Гуля. – Я заплакала вiд образи, тодi ти схопив мене за руку, вивiв з колони. І ми втекли з тiеi демонстрацii.

– Ми гуляли святковим Киевом цiлий день! – замрiяно мовив Валерка. – Пiднялися обхiдними вуличками вгору до Софiйського собору, потiм спустилися вниз Андрiiвським узвозом. Ми ласували пирiжками з яблучним повидлом i морозивом «Каштан». А на Червонiй площi, яка тепер перейменована в Контрактову, я купив тобi цiлу зв’язку рiзнокольорових кульок.

– Так-так! Кумедний такий малюнок ще був на ньому…

– А коли стемнiло остаточно, всi чекали, коли почнеться святковий салют. І тут раптом хтось гукнув тебе.

– Ага! Я зустрiла подружок, вони покликали мене, i я пiшла до них. Але ж я була впевнена, що ти йдеш слiдом!..

– Я i справдi пiшов слiдом за тобою, однак ти несподiвано зникла.