Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Отож я i вирiшила приватизувати квартиру, доки не пiзно, документи зiбрала й вiдправила на оформлення, але боюся, що не встигну все довести до пуття, бо мого Василя несподiвано переводять служити в Євпаторiю. А я, як дружина капiтана, поiду за чоловiком – як же вiн без мене?! І строки пiдтискають – тиждень нам на збори. Тому прошу когось iз вас оперативно приiхати до Киева.

Валерка уважно вислухав тiтку Владиславу, подякував i запевнив, що найближчим часом приiде для вирiшення квартирного питання. Потiм вони тепло попрощалися, i зв’язок перервався.

Вранцi пiд час снiданку вiн повiдомив батькам про нiчну розмову з тiткою й заявив про бажання особисто поiхати до Киева.

– Ось тiльки заяву напишу на вiдпустку й одразу поiду, – додав вiн.

Батько припинив гримiти каструлями на кухнi та вибiг звiдти з радiсним виразом на обличчi:

– І я поiду! Тим паче менi вчора прийшло запрошення на зустрiч випускникiв нашого дитбудинку, отож готовий вiдбути до Киева. Польоти в Москву, Тюмень i Мурманськ розпочнуться тiльки через три тижнi, отож встигну точно в належний термiн.

Гелена Сергiiвна в цей час збиралася на роботу. Уважно вислухавши чоловiка й сина, вона оголосила:

– Ви обидва помиляетесь: до Киева поiду я. По-перше, квартира ця вiд початку оформлювалася на мене. По-друге, рiдненькi моi, одного з вас вiдпустять лише через тиждень, а iншого термiново викличуть на роботу. По-трете, квитки на Киiв зараз дiстати складно, хiба що пощастить… Тому, Льоню, прошу тебе: вiзьми мiй паспорт, прояви усi своi здiбностi, зачаруй дiвчат в авiакасi й купи менi квиток на лiтак саме на сьогоднi.

Квитки Леонiд i справдi дiстав з великими труднощами: довелося писати заяву командиру льотного загону, знiмати бронь, як стверджували – урядову. Тому, попри ускладнення, Гелена Сергiiвна вилетiла до Киева, як i запланувала. Як завжди, збулися й усi iншi ii передбачення. Валерка написав заяву на вiдпустку в п’ятницю, але вiдпустили його тiльки через тиждень.

Минуло п’ять днiв – i що ж?! Квиткiв на Киiв не було, як не шукали… Отож найближчоi суботи вранцi батько з сином вилетiли в Москву, пiдсiвши на службовий лiтак. Далi Леонiд Семенович планував вiдправити Валерку до Киева або рейсовим лiтаком, або в крайньому разi – нiчним поiздом.

Все йшло добре. Величезний лайнер з Ташкента приземлився в Москвi.