Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

А далi йду я по Москвi, значицця… Як у пiснi зовсiм…

І Бiдосик заспiвав, а Курлика майже одразу пiдхопив:

А я иду, шагаю по Москве,

А я пройти еще смогу

Слоеный Тихий океан

И тундру, и тайгу-у-у!..[15 - Трохи перекручена строфа з популярноi радянськоi пiснi до кiнофiльму «Я крокую по Москвi» (режисер – Георгiй Данелiя). Музику написав Андрiй Петров, слова – сценарист стрiчки Геннадiй Шпалiков.]

– Стоп! – раптом гримнув Курлика.

– Чого б це раптом?.. – здивувався Бiдосик.

– Ти що це спiваеш?!

– Ми спiваемо… А що саме?.

– Який океан?! Океан який, я тебе питаю?..

– Тихий.

– А ще?!

– Слое… Соле… А-а-а!.. Га-га-га-а-а!..

– Отож-бо, що океан не «слоеный», а «соленый»! А ми з тобою!..

– Га-га-га-а-а!..

Посмiялися трохи.

– Ну, то нiчого, гаразд.

– Нi-i-i, негаразд… Ми з тобою вже… тойво!..

– Та той, хто пiсню цю написав, i сам був… упiвсвиста п’яний!

– Та ну?!

– От тобi й «та ну»!.. Тану-у-у!.. Та-а-а… ну-у-у!..

– Обгрунтуй.

– А от скажи, як можна ПРОЙТИ[16 - Героi дiалогу не врахували, що морями й океанами не плавають, а саме «ходять» (!) моряки. Оскiльки по тексту пiснi згадуеться «бiле вiтрило», розгорнуте над човном, то фраза про можливiсть «проходження» Тихого океану, навпаки, виглядае дуже органiчно.] Тихий океан, га?..

– Ногами.

– Е-е-е, нi!.. Океан – вiн же рiдкий, якщо ногами – ти потопнеш.

– А-а-а, он воно як!..

– Отак!..

– А-а-а!.. Га-га-га-а-а!..

Посмiялися.

– Ну гаразд, Бiдосику, давай!.. Розповiдай про «будку гласностi».

– Ну, хрiн з тобою!.. Отже, йду я по Москвi, крокую. Раптом бачу – стоiть вона, будка ця. А коло неi люди.

– Натовпом?

– Ага.

– А будка яка ця?

– Та така вона… Звичайна. Немовби намет торговельний.

– Ну-у-у i-i-i?..

– Ну, i тiльки всередину заходиш, свiтло увiмкнув – i ти перед камерою! Й можеш говорити, що захочеш!

– Що душi завгодно можеш сказати?

– А так, так!..

– Цивiлiзацiя!..

– Ну так, ну так, ясна рiч, що цивiлiзацiя! Це ж тобi, друже мiй, Москва, а не наше глухе Рiвне.

– І навiть не наш жльобський Кi-i-iе-е-ев!..

– Та стопудово!..

Вони змрiяно помовчали.

– Отже, ти став у чергу?..

– Так-так. Став я у чергу. Стою i слухаю, про що там народ говорить?

– А там чутно?..

– Та ясна рiч, що чутно!

– І-i-i… люди не боялися?..