Книга Розчарування. 1977–1990

 – махнув на нього рукою вкрай роздратований сусiда. – Хто там розбере, що тебе насправдi цiкавить i про що з тобою можна поговорити?..

– Можна.

– Що-що?

Тепер у голосi Венiамiна Матвiйовича прозвучало щире здивування.

– Зi мною можна поговорити про те, що мене цiкавить.

– І що ж це, наприклад?..

– Наприклад, як ви вважаете, чи може вийти з мене письменник?

– Хто-хто?!

– Письменник. Людина, яка лiтературнi твори пише.

Тепер Венiамiн Матвiйович лише очима мовчки клiпав, геть розгубившись.

– То вийде чи нi?..

– Якщо з тебе хтось i вийде, то лише «стукач», який пише доноси «конторським», – нарештi зiбрався з думками Венiамiн Матвiйович.

– А якщо серйозно?

– Якщо серйозно… Кгм-м-м… Умгу… – сусiда переступив з ноги на ногу, пожував губами. – Якщо серйозно, то письменник повинен, насамперед, багато читати. А ти що зараз читаеш, пiонере юний, голова чавунна?! «Казки народiв СРСР» з картинками чи щось серйознiше?

– Зараз я на серединi другого тому «Графа Монте-Кристо», якщо вас це й справдi цiкавить.

– Що-що?! Ти в якому класi, пiонере юний?..

– У сьомому. Тiльки не треба мене «головою чавунною» обзивати, бо я знов про полiтику почну.

Венiамiн Матвiйович проковтнув грудку, що застрягла в горлянцi. Далi спробував пригадати, що вiн читав у далекому повоенному дитинствi, коли сам навчався у сьомому класi.

– Не вийде з тебе письменника, – нарештi винiс вердикт сусiда. – Надто багато ти язиком ляпаеш, а такi патякала, як ти, довго не живуть.

– Це те, що ви можете менi сказати?

– Так, це саме воно. А тепер неси тазик своiй мамунi, патякало.

– Дякую, – мовив хлопець. Але перш нiж переступити порiг квартири Рiзбергiв, озирнувся до Венiамiна Матвiйовича… i загадково посмiхнувся.

* * *

Справдi, додому Спартак повертався задоволений. Зовсiм не через те, що сусiда так i не дiзнався про його головну таемницю. Не дiзнався, що зразковий пiонер i круглий вiдмiнник-семикласник уже не один рiк потроху збирае i запам’ятовуе розповiдi дорослих про Куренiвську трагедiю. У порiвняннi iз цим загальновiдомi полiтичнi анедоти видавалися дрiбними «квiточками», отож про це не знав загалом нiхто в усьому свiтi.