Книга Розчарування. 1977–1990

На нашiй великiй мисцi на днi емаль вiдкололася, там сироп пригорить, якщо…

– Ну, то скажи менi по секрету, що у вас буде за варення?! І що почому мама купувала? Ну, Спа-а-арику-у-у, ну скажи-и-и!..

– А тазик ваш мiдний дасте?

– Захочу – дам, не захочу – то й не дам.

І Венiамiн Матвiйович поглянув на хлопчика очима заправського злодiя.

– То он воно що… – зiтхнув хлопчина. – Ну, тодi гаразд. Я зрозумiв, що ви хочете поговорити зi мною знiчев’я. Гаразд!.. А все тому, що перед моiм приходом ви читали газету «Правда», в якiй немае вiдомостей.

Утiм, як i в газетi «Известия» немае правди…

– Спартак!!! Та тьху на тебе!.. Та типун тобi на язик, що ти таке верзеш??? – обуренню Венiамiна Матвiйовича не було меж. – Ти б хоч головою думав, перш нiж полiтичнi анекдоти розповiдати…

– Я, мiж iншим, подумав, – мовив хлопець спокiйно. – Просто я терпiти не можу, коли мене Спариком називають. Так само ви до тремтiння в колiнках боiтеся, коли при вас полiтичнi анекдоти розповiдають. А хочете про пенсiю товариша Пiдгорного[5 - У червнi 1977 року Голова Президii Верховноi Ради СРСР Микола Пiдгорний був вiдправлений на пенсiю, а замiсть нього посаду обiйняв Генеральний секретар ЦК КПРС Леонiд Брежнев.

Метою цього ходу була концентрацiя в руках останнього не тiльки партiйноi, але й законодавчоi державноi влади.] поговоримо, чи теж боiтеся?

– Так, боюся!!! Бо ти ще надто малий i дурний, ти ще не знаеш!..

– Все я знаю, Венiамiне Матвiйовичу, не переживайте. Просто вас треба було якось зупинити.

Ну, то я й зупинив як мiг… І ви мене негайно Спартаком назвали, як менi й подобаеться. А тепер давайте тазик, чи що?..

– Дурнику, я ж по-доброму, а ти!..

– І я по-доброму.

– Ну, диви менi…

Венiамiн Матвiйович сходив на кухню, залiз на табуретку, зняв зi стiни знаменитий артефакт, що висiв на цвяху майже попiд стелею, та винiс хлопцевi, що спокiйно чекав у передпокоi.

– Мама спочатку абрикоси варити збираеться, а потiм ще й аличу, – мовив Спартак, приймаючи дорогоцiнний предмет iхнiх сперечань.

 – Почому вона купувала – точно не знаю. А цукор-пiсок я принiс, то по сiмдесят вiсiм копiйок за пачку, як завжди.

– Та годi вже тобi! Не цiкавить мене все це, вiдчепися.

– Ех-х-х!.. Я ж казав, що вам просто нудно самому вдома, отож i вiдволiкаете мене. А мама Гатя мiж тим чекае.

– От поскаржусь твоiй мамi, що ти про полiтику патякаеш!..

– Вас же треба було зупинити, – знизав плечима Спартак.

– Та йди вже собi, неси тазик мамцi!..