Улюблені пісні XX сторіччя

Поезiя Василя Симоненка «Задивляюсь у твоi зiницi…» починаеться рядком, який налаштовуе на зустрiч iз коханою лiричного героя. Але ця кохана – Украiна, мати, з якоi герой не полишае дивуватися, якою пишаеться, заради якоi творить. Гордо й вiдверто заявляе поет, що Батькiвщина для нього – найважливiша, хоч i говорить вiн про це рiдко через напружений сучасний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всi чорти живуть на небi, Ходить iх до бiса на землi». Але йому потрiбнi й друзi, бо без них вiн не уявляе свого життя.

У цiй поезii громадянськi мотиви поедналися з особистими, що свiдчить про глибокий патрiотизм автора, злиття в його душi найсвятiшого образу матерi з образом Батькiвщини.

Поезiя написана у формi монологу лiричного героя, зверненого до матерi–Украiни, у вирi буденноi суети, лiричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материнi очi. Побачити все, що приховане в них тiльки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв.

Вируюче життя земноi кулi постiйно перебивае тихий дiалог сина – патрiота й матерi. Тому в поезii стiльки звертань: «Украiно!», «мамо горда i вродлива», «нене».

Починаеться поезiя з неповторного олюдненого портрета, точнiше з очей матерi–Украiни. Лiричний герой схиляе голову перед матiр’ю. Украiна XX столiття постае перед зором свого сина: «Украiно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рiк, Буду, мамо горда i вродлива, З тебе дивуватися повiк».

Ця поезiя складаеться з восьми строф, але донедавна друкували з них лише чотири. Третя строфа, у якiй iде мова про щиру iнтимну бесiду сина з матiр’ю, про щастя бути наодинцi з Батькiвщиною, повернулася до твору лише нещодавно. «Ради тебе перли в душi сiю, Ради тебе мислю i творю – Хай мовчать Америки й Росii, Коли я з тобою говорю!»

Задля Батькiвщини творчiсть поета – тi самоцвiти – перли, якi вiддае вiн людям, його iнтелект працюе тiльки для неi.

Риторичнi оклики, звертання пiдкреслюють схвильованiсть лiричного героя:

«Одiйдiте, недруги лукавi! Друзi, зачекайте на путi! Маю я святе синiвське право З матiр’ю побуть на самотi».

Залишенi квiти

Вiрш Володимира Івасюка

Музика Валерiя Громцева

Вже пiзня нiч. Одинокий лист, гнаний вiтром, пролiтае повз мене. Вiн бiльше сюди не повернеться. Не повернусь, мабуть, i я. Бо навiщо? Мое кохання – як той жовтий лист.