Відображення

Та i взагалi, коли вважаеться, що ти народила на рiк пiзнiше, це завжди краще, нiж на рiк ранiше, – зрозумiло, тiльки коли лише вважаеться.

– А раптом буде дiвчинка? – з майже непомiтним сарказмом спитала – чи сказала Марiя Ісаакiвна.

– Мамо, такi речi раптом не вiдбуваються, – заспокiйливо вiдповiла Клара, сiдаючи вивчати Римське право. Професор Фукс читав свiй предмет не згiрш народного артиста, не кажучи вже про римського трибуна. На його лекцii збиралося стiльки студентiв, що у безмежнiй аудиторii яблуко скорiше згнило би на своiй гiлцi, нiж наважилося впасти, – i здати Фуксовi випускний iспит, тим бiльше у такому станi, було не набагато простiше, нiж завоювати Римську iмперiю.

Але Клара в собi не сумнiвалася, i Самуiл також. І Володимир Федорович не сумнiвався, хоча, коли говорила Марiя Ісаакiвна, вiн бiльше мовчав та iнколи посмiхався, проте посмiхався вiн не скептично, а погоджуючись.

– Володю, чому ти посмiхаешся? – голосом iмператрицi, яка тимчасово зiйшла з престолу, спитала Марiя Ісаакiвна.

 – Нi, я колись через нього з глузду з’iду! Вирiшуеться серйозне питання, а вiн сидить собi, нiби нiчого не сталося, i посмiхаеться. Володю, припини посмiхатися! Я кому сказала?

– Та що ж менi, плакати? – вiдверто посмiхнувся Володимир Федорович i розвiв руками.

Як же не посмiхатися, якщо вiйни, слава Богу, немае уже цiлих шiсть з половиною рокiв, квартира у них хоч i не iзольована, але не халабуда якась, як в евакуацii на Уралi, усi живi-здоровi, карточки вiдмiнили.

Самуiл закiнчуе медичний iнститут, Клара – юридичний. У мене скоро буде онук, або онучка, особливоi рiзницi немае, але Клара упевнена, що буде онук. То що ж – при всьому цьому плакати?

– Мамо, – не вiдриваючись вiд написаного м’яким почерком з нахилом влiво конспекту, вiдповiла Клара, – це зовсiм навiть не вирiшуеться – тому що давним-давно вирiшено. Я пам’ятаю приблизно дату вирiшення i навiть час доби, хоча точно, беручи до уваги урочистiсть моменту i важливiсть задачi, назвати нинi не ризикую.

Незважаючи на те, що вона не уточнила, який момент мала на увазi, реплiка загалом сприйнялася позитивно. Але повнiстю задоволеним залишився тiльки Самуiл, який володiв усiею сукупнiстю фактiв, щоб зачаруватися точнiстю формулювань, приналежнiй дружинi. Володимир Федорович знову посмiхнувся, а Марiя Ісаакiвна спалахнула тихою блискавкою – у вiдповiдь на Кларину реплiку, посмiшку Володимира Федоровича та Самуiлову задоволену замисленiсть.