Римські цифри

Розповiм усе так, як було, хай навiть усе було трiшки й не так. Вiдображення тому i називають вiдображенням, бо воно всього лише схоже на оригiнал. Навiть – якщо дуже схоже.

Дорогi менi римськi цифри допоможуть менi, вони обiцяли.

Улюблене фiолетове чорнило i не менш улюбленi дзеркальнi сторiнки не пiдведуть мене. І я намагатимуся не пiдвести iх i тих, про кого розповiдатиму.

Знаю, що не пiдведу.

А важливiше, нiж знаю, – вiрю.

I

Самуiл знову повернувся з медiнституту трохи ранiше: цього разу, звичайно, вiдмiнили лекцiю професора Каца.

– Правильно поставлений дiагноз, – казав професор Кац, – це на 90 вiдсоткiв позитивний результат. В iнших 10-ти – медицина, тобто ми з вами, безсила. А неправильний дiагноз – це на 90 вiдсоткiв негативний результат. Іншi 10 припадають на величезний, незаслужений нами, але заслужений пацiентом талан.

– Цiкаво, – Самуiл ледь не плюнув вiд розчарування, шпурляючи портфель i темпераментно роззуваючись, – лiкування також вiдмiнять? Може, i лiкарнi, i полiклiнiки? Тодi я iм також не знадоблюся? Заретушують нас разом з Кацем так, як учнiв у шкiльних пiдручниках примушували «ворогiв» замальовувати, щоб i дурних прикладiв не було.

– Не виключено – усмiхнувся Володимир Федорович. – Адже начальство мае свое окремiшне бачення.

Марiя Ісаакiвна вибухнула:

– Прикуси язика, Петкевичу! Тебе нам тiльки не вистачало!

– Навiщо кусати? Може, краще перекусимо? – як завжди, примирливо запропонував Володимир Федорович.

– Повиздихають усi! – рявкнув Самуiл.

Кларi усе ж таки вдалося заспокоiти його – щоб Кларi не вдалося?

– Боялися, що вiн когось iз них отруiть, – зауважила вона. – А що ж iще залишаеться з таким-то прiзвищем?! Воно для них – гiрше будь-якого трiйла. Коли вони його чують, облича стають схожими на недоiдений лимон.

Самуiл погодився, що дiагноз поставлено правильно.

На комунальнiй кухнi досмажувалися котлети i вже настоювався борщ. Самуiл поцiлував Клару та Михайлика – «Привiт, рудий!» i пробурчав: «Наче всiх уже в дитинствi замалював був, але ж нi, залишилися ще на свою бiду. І на мою також». Затим пiшов мити руки. На щастя для сусiдiв, особливо для Стрелкiноi, яка любила митися на зло усiм годинами, ванна кiмната була вiльною.