Беззаперечна правда

Кас ходив по кiмнатi, раз по раз зупиняючись i драматично звертаючись до мого вчителя так, начебто це вiн був тут звинувачуваною стороною.

Зрештою вони пiшли на компромiс i дозволили менi перестати ходити до школи на умовi, що я займатимусь iз репетитором. Кас був ображений, що я покидаю школу. Вiн планував влаштувати менi велику випускну вечiрку. Дорогою додому пiсля зустрiчi в середнiй школi я озирнувся на Каса:

– Та годi тобi. Я готовий йти на тренування.

Вiн просто подивився на мене у вiдповiдь.

– Пiшли, – промовив вiн.

ЙШОВ ЧЕРВЕНЬ 1982 РОКУ, І ДЛЯ МЕНЕ НАСТАВАВ ЧАС ЗАХИСТИТИ свою першiсть на юнацькому олiмпiйському чемпiонатi. До цього часу моя репутацiя, безумовно, випереджала мене. Батьки забирали своiх дiтей iз турнiру, боячись, що iм доведеться битися зi мною. Джон Кондон, який був у журi турнiру «Золотих Рукавичок», не дозволив менi брати участь у змаганнi.

– Я бачив, як ти борешся. Ти занадто навiжений. Я не можу дозволити тобi битися з цими дiтьми. Ти розiрвеш iх на частини.

Моя друга Юнацька Олiмпiада почалася добре. Ми повернулися до Колорадо, i в своiх попереднiх матчах я нокаутував усiх своiх суперникiв. А потiм настав час фiналу, де менi належало захищати свiй титул. Ось саме тодi моi нерви почали здавати вiд тиску. Я побачив усi камери, i моя невпевненiсть почала виявлятися. Там були всi цi авторитетнi боксерськi представники, якi говорили про мене хорошi речi. Я думав, що це чудово, але що все це закiнчиться, тому що я був брудний та паскудний.

Проте, навiть будучи таким, яким я був, я не хотiв пiдводити Браунсвiл. Кас багато разiв говорив менi, що якби я слухав його, то «люди допомагали б моiй мамi носити ii сумки з покупками, щойно узрiвши ii на вулицi».

Я не мiг упоратися з усiм цим тиском. Перед фiналом Кас вiдвiв мене вбiк.

– Майку, це реальний свiт. Бачиш усiх цих людей? – i вiн показав на коло чиновникiв, боксерських представникiв та репортерiв у залi.

– Вони тебе бiльше не любитимуть, якщо ти програеш. Якщо ти не забезпечиш iм гарне шоу – розлюблять тебе.

Ранiше я всiм подобався. Повiр, коли менi було бiля п’ятдесяти, молодi красивi жiнки ганялися за мною повсюди. Тепер, коли я вже старий, нiкому я бiльше не потрiбен».

За десять хвилин до бою менi потрiбно було вийти подихати свiжим повiтрям. Теддi пiшов зi мною.

– Просто розслабся, Майку, просто розслабся, – сказав вiн.

Але я вже не контролював себе. Я почав iстерично плакати. Теддi обiйняв мене за плечi.