Iван Богун

На печатцi зображено герб – у ренесансному щитi напнутий лук зi стрiлою вiстрям додолу, згори двi шестипроменевi зiрки. Навколо лiтери – ИБПВ (Иванъ Богунъ полковникъ в?нницькии).

Івана Богуна знали i цiнували навiть вороги. Зокрема, польський критик Й. Ролле писав, що «з 80-ти дiячiв Хмельниччини Іван Богун найпрекраснiший – поеднаний розум, вiйськовi здiбностi, не заплямував себе жорстокiстю, вiдзначився високою моральнiстю i вiрнiстю високим iдеалам».

Польський iсторик середини ХVІІ ст.

Татари називали його «демiр адам» (залiзна людина), зазначав iсторик Д. Мишко, нiби за звичку завжди носити пiд одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулi. Вiн взагалi здавався невразливим i серед татар про нього розповiдали багато байок, рiзних вигадок i страшних пригод.

Попри всi затемненi колiзii його життевого шляху, iз джерел i матерiалiв, що нам вiдомi, постае постать непересiчноi, яскравоi особистостi. Це був мужнiй, безстрашний i вiдважний воiн-козак, талановитий полководець, безкомпромiсний у своiй вiдданостi iдеi служiння своему народовi. Воiн-стратег, далекоглядний полiтик, Іван Богун був християнином з вражаючою iнтуiцiею i пророчим даром. Іван Богун – людина-символ багатьох чеснот – був високоморальний, мужнiй, з глибокою iнтуiцiею i пророчим вiдчуттям – як Надлюдина.

Іван Богун не прагнув слави, нi верховенства в командуваннi, мав братерську повагу до козакiв i надзвичайне вболiвання за долю свого народу, тому-то усi так любили його. Богуна природа надiлила винятковою красою, могутньою статурою, глибиною розуму i крицевою силою волi – все в однiй людинi, чим вражав вiн усiх прихильникiв i ворогiв – народiв iнших нацiй.

Цей козак-шляхтич мав здатнiсть уже самою своею присутнiстю заспокоювати тих, хто пiддавався панiцi, вселяти вiру в тих, кому забракло мужностi.

Отже, «Богун» – спадкове козацьке прiзвисько православних шляхтичiв Федоровичiв.

Так, для офiцiйноi Речi Посполитоi вони були «Федоровичами», а для козакiв – «Богунами».