Князь-варвар

 – Ти думаеш, ми можемо про це говорити?

– Я не знаю, чи ми можемо говорити, але я хочу знати: звiдки взялося те страшне прокляття, через яке, одна за одною, помирають жiнки нашоi родини? Я хочу знати: цьому буде колись кiнець? Чи ми знову маемо готуватися до погребальноi Кради? – Мечислав, розпалюючись, проголошував все новi i новi запитання, ставлячи ними волхва у глухий кут.

– Або замовкни, або заспокойся i говори тихiше, – рiзко перебив брата Святовид, – я, так само, як i ти, не хочу, щоб нашу розмову чув батько.

Мечислав, кивнувши головою, оглянувся у бiк старого боярина. Той продовжував вести бесiду iз теперiшнiм переяславським посадником, щось жваво йому оповiдаючи.

– Що тебе так стурбувало? Що не дае тобi спокою? – пiд’iхавши впритул до Мечислава, запитав Святовид.

– Те саме, що й тебе, – промовив когортний командир, уважно дивлячись у очi брата.

– Те, що й мене? – здивовано запитав молодий волхв.

– Так, – вкотре кивнув головою Мечислав, – я бачив очi Чаруни.

– А тобi яка до цього справа? – заплющивши очi i пiджавши губи, перебив Святовид брата.

– А така, що цiеi ночi до моеi Ладомири приходила Мара, – випалив Мечислав.

– Богиня? До твоеi дружини? – спантеличений почутим, волхв натягнув повiддя коня, майже зупинивши його.

– Не дивися так на мене, – вiдмахнувся рукою Мечислав вiд здивованого Святовида.

– Але ж Мара просто так, без причини, не приходить, – видавив iз себе волхв, усвiдомлюючи те, що йому повiв Мечислав.

– І я про теж тобi речу, дорогий брате, – зiтхнувши, промовив Мечислав, – боюся, що скоро знову лихо навiдаеться до нашоi родини.

Святовид мовчки пiдiгнав коня i, порiвнявшись з братом, стурбовано подивився на нього. Подивився, але нiчого не сказав. Слiв не було. Дивний клубок пiдiйшов до горла. Страх заполонив його серце. Йому згадалася та едина нiч, яку вiн провiв iз Чаруною. І хоч мiж ними нiяких стосункiв не було, вiн хвилювався, чи тi палкi поцiлунки не наклали вiдбиток прокляття на нi у чому не повинну дiвчину.

– Але я не хочу, щоб моя дружина лягла на Крада, а мiй син залишився сиротою, – змарнiлим i недоспаним поглядом дивився з надiею на свого брата волхва Мечислав, – скажи, що менi вчинити, щоб вiдвести бiду вiд родини?

Святовид хотiв розрадити брата, але не знаходив потрiбних слiв, тому, що з острахом думав про Чаруну.