Князь-варвар

На порозi постав славний його батько, боярин Добромир Поклiнний.

Син, як належить, з повагою схилив голову перед батьком. Добромир пiдiйшов до сина i обiйняв його.

– Мiй славний волхв, – усмiхнувшись, промовив старий, – як добре, що ти завiтав до нас, я дуже радий тебе бачити.

– Моi вiтання, батьку, – приязно усмiхаючись, але з глибокою пошаною промовив Святовид, – я прийшов, щоб побачити вас, окрiм того хочу поспiлкуватися iз вашими онуками. Думаю, вони вже готовi до сприйняття iсторii творення нашого свiту.

– Це дуже добре i дуже вчасно, – промовив Добромир, взявши сина за плечi, – але мене турбуе одна серйозна обставина.

– Яка? – насторожено запитав син з тривогою у серцi, що у родинi знову щось не гаразд.

– Мене, сину, турбуе, що я нiяк не дочекаюся онукiв вiд тебе, – дивлячись у вiчi синовi, з ледь помiтною усмiшкою промовив Добромир.

Цi слова батька, як i спомин про Чаруну, кольнули Святовида у самiсiньке серце. Вiн якусь мить мiркував, що вiдповiсти батьковi, але не встиг.

На порозi кiмнати з’явилося трое малюкiв у супроводi Ладомири.

Можна було диву датися, яким чином ця миловидна, середнього зросту жiнка дае раду трьом непосидючим малюкам, адже крiм Ладомири вони нiкого не слухалися. Ще одна дивина, що коли кожен iз цих хлопчакiв залишався на самотi або у присутностi будь-кого iз дорослих, вели себе сумирно, тихо i слухняно, але лиш тiльки вони збиралися трое докупи, то раду iм могла дати лиш Ладомира.

Хлопчаки, ступивши декiлька крокiв вiд порогу, зупинилися.

Спочатку вони за вказiвкою своеi виховательки вклонилися старому боярину, а потiм повернулися до Святовида i також шанобливо вшанували його. Ушанувавши старших родичiв, хлопчаки повернулися i поглянули на Ладомиру, щоб дiзнатися, що iм слiд далi робити.

Ладомира також поклонилася i провела дiтей до розставлених табуреток i всадовила iх, наказавши уважно слухати все, що для них будуть розповiдати, поклонилася i полишила кiмнату, тому що мала багато клопоту по господарству.

– Я бачу ви вже достатньо пiдросли, з того часу, як я вас бачив уостанне, – привiтно i приязно усмiхнувшись, промовив волхв, – тепер ви майже дорослi i вам слiд знати iсторiю нашоi рiдноi землi. Тiеi землi, на якiй ви живете.

– Це дуже цiкаво знати, тому я також iз задоволенням послухаю, – хитнувши головою, промовив старий боярин.

– Ну, що ж, дуже добре, тодi розпочнемо, – промовив Святовид, закликаючи усiх до уваги.