Князь-варвар

Комiр жiночого вбрання, щiльно облягаючи шию, був не гладенький, а у зборку пiд пiдшивку.

Поверх сорочки Ладомира носила недовгий навершник з широкими недовгими рукавами, вишитими по краях. Навершник також був бiлий, вишитий орнаментними колами, якi пасували до вишивки на сорочцi. Але на вiдмiну вiд сорочки навершник мав шийний розрiз, який був застiбнутий невеликим гудзиком. Вишивка у декiлька кольорiв навколо шийного розрiзу була гарна, пишна i багата.

Навершник внизу мав край саме у тому мiсцi, де була зав’язана одна iз головних ознак замiжньоi жiнки – понева.

Ця незшита спiдницяi складалася iз трьох прямокутних пiлок, прикрiплених до поясного очкура. Понева була коротшою вiд сорочки, прикриваючи ii до литок, i мала спереду для зручностi розрiз. Взута Ладомира була у черевички iз цупкоi тканини з трохи загостреними носками.

– Боярин Добромир вже знае, що ви прийшли. Вiн зараз вийде до вас, – миловидним голоском, з ледь помiтним чужинським говором прощебетала Ладомира, – а я зараз переодягну дiтей i приведу до вас.

Промовивши останнi слова, Ладомира дочекалася, щоб волхв кивнув головою, а тодi, трiшки присiвши, поклонилася i вийшла iз кiмнати.

«Гарна дружина у мого брата бастарда», – усмiхнувшись помислив Святовид, зовсiм без заздрощiв, а заодно згадавши свою кохану Чаруну. Ту Чаруну, яка направду причарувала хлопця, позбавивши його душевного спокою, розриваючи душу i серце навпiл. І як не намагався Святовид знайти рiвновагу у своiх почуттях до цiеi таемничоi жiнки, поки що цi спроби були невдалими.

Серце продовжувало сумувати, а пам’ять нiяк не могла забути тi романтичнi митi, проведенi разом iз Чаруною.

Чаруна була родичкою Верховного волхва Святозара. Сестрою його дружини Ягни. Жила воно на краю спадкового княжого поселення Ольжичi i була вiдомою на всю округу знахаркою. Здавалося, що iхню зустрiч готували Боги, адже можна так сказати, що вона були створенi одне для одного, були двома половинками одного цiлого. Але однiеi митi якiсь невiдомi, можливо, не зовсiм добрi сили вирiшили все по-iнакшому, захотiвши створити певну кiлькiсть перепон на шляху до щастя двох закоханих людей, спрямувавши iх у лоно пiдступного непорозумiння.

Святовид скривився вiд болючого спомину, адже вiн знав, що йому важко буде жити без цiеi жiнки, у той же час забути вiн ii не зможе, а як досягти порозумiння з нею, вiн не знав. Зiтхнувши, Святовид повернувся до вхiдних дверей, якi розкрилися позаду нього.