Татку-у-у

Вона ранiше навiть трохи побоювалася цiеi владноi, голосистоi жiнки. Та на цю мить iй хотiлося тiльки одного, щоб оте чудо, заради якого готуеться дiйство, сталося, i ii синовi покращало.

За кiлька годин пополуднi у хатинi стало гамiрно. Вiйськовi при орденах i медалях, та медичнi сестри весело перемовлялися:

– Марiйко, будеш кумувати зi мною, – пiдморгував однiй з сестричок молодий лейтенант.

– Нi. Краще я з Миколою, а до твого темпераменту пiдiйде Люба, – зi смiхом вiдповiдала та. – Тiльки з ii натурою можна витримати такого баламута.

А Люба, не звертаючи уваги на розмови, взяла дитину й притисла до грудей.

– Боже ж мiй, яке ж воно худюсiньке! Не хоче iсти? А може, у пляшечку та соскою накормимо? Я ось принесла трофейну. Запасливий Мишко з самого Берлiна вiз – для своiх… майбутнiх… А як почув про Петрика – передав.

Жiнки заходилися бiля пляшечки та соски. Невдовзi надiйшла Мотря й панотець Дмитро, худий i такий високий, що стеля в хатi вiдразу стала нижчою. Вiд нього вiддавало умиротворенням та силою духу.

Молодь притихла.

– Давайте ж готуватися до хрестин, бо батюшцi сьогоднi ще в Сахнiвку треба, – заквапила присутнiх Ольга. Вона пiсля отриманих похоронок звернулася до Бога i увесь вiльний час проводила у церквi, ставши правою рукою панотця.

Куми з Петриком розмiстилися у кутку пiд образами, а на столi поставили освячену воду та Єванглiе з товстими гаптованими золотом палiтурками. Дiйство почалося.

Панотець повагом вiдкрив Єванглiе… Густий, сильний, як на худорляву статуру, голос його вiдразу ж заповнив кiмнату.

Словам до Бога було затiсно, i вони виривалися з примiщення, злiтали в вишину. Люди у дворi зачудовано вслуховувалися в молитву, гамiр стих. Здавалося, що вся вулиця, мiсто у повнiй тишi дослуховуються до слiв панотця. Панотець продовжував i в якусь мить сталося перше чудо. Петрик, який весь час не припиняв тихенько скимлити – замовк. Вiн лежав у сильних Любиних руках i мовчав, лише стражденнi, широко вiдкритi оченята його дивилися в стелю, немов вдивлялися у всесвiт, що ховався за нею.

З кожним наступним обрядом хрещення духом святостi все бiльше й бiльше проймалися присутнi. І пiсля обмивання святою водою та благословення сталося ще одне чудо – очi дитини заплющилися. Люба з острахом прихилила голову до дитячих грудей – хлопчик дихав. Петрик спав! Галина, яка, було, кинулася до дитини, мало не зомлiла вiд щастя.

– Нехай спить дитя Боже, – м’яко мовив панотець i дiйство продовжилося.