Воля Ізабелли

– Ваша величносте, у мене особлива мiсiя, – промовила Ізабелла, щойно з’явилась пауза у тривалому монолозi Станiслава Понятовського.

– Белло… – видушив iз себе король. Вiн зробив крок вiд столу i сiв на оббитий шовком елегантний стiлець. На мить жiнцi здалось, що чоловiк навпроти стомлений. Але ж пiсля коронацii минуло лише чотири роки! Та король миттю змiнився в лицi, щиро всмiхнувся i простягнув до неi руку.

– Белло, пiдiйди. Для мене ти завжди будеш Прекрасною – Беллою. Ти пам’ятаеш – тобi було лише 14, менi 18 i ми з тобою чудово грали в двi руки? От якби в мене тут стояв клавесин! Ми б з тобою змусили рухатись цих мух! – Станiслав кивнув у бiк дверей, за якими стояли служки.

– Ваша величносте, не варто ображати тих, хто оберiгае ваш спокiй, – посмiхнулась Белла.

– Якби вони дiйсно оберiгали мене, то не пiдпускали б усiх тих радникiв, а головне – твого чоловiка! – Король гучно засмiявся.

Королiвськi покоi – невеликi. Якомусь розпещеному французькому баронету – навiть видались би занадто аскетичними.

Мало тут позолоти й рiзьблення. Втiм, Ізабелла знала – це перше вiяння новоi моди, яку схопив король Польщi. Станiслав ii вiдчував. Замолоду вiн багато подорожував Європою, мав друзiв у численних королiвствах й князiвствах, цiкавився новинками у всiх сферах – вiд одягу до наукових розробок.

І нинi листи Станiславу Августу Понятовському надсилають звiдусiль, гiнцi не жалкують коней, аби привезти звiстку iз Францii чи Англii про щось надзвичайно цiкаве й небуденне. Тож i змiни у королiвському палацi мають стати кардинальними.

Але чи будуть вони у Речi Посполитiй? Ізабелла вирiшила заговорити про полiтику й залучила свiй вроджений талант цiкавоi спiврозмовницi.

– Ваша величносте, чи можу я до вас звернутись, як у дитинствi?

– Тiльки не називай мене Славком, – знову засмiявся король.

– Станiславе, в краiнi забагато шпигунiв. А надто московських. Їхня армiя на наших землях, i це неприпустимо. Подбайте про свою безпеку i нашу краiну. Станiславе, я знаю, вам, може, не хочеться вiрити – але я вiдчуваю: якщо московитiв не вiдправити геть, буде щось недобре.

– Белло, твоя родина спершу хоче вольностей i рiвних прав для русинiв та полякiв, а коли це отримують за пiдтримки Москви, то хоче чогось нового! І тепер через такi надмiрнi бажання Чарторийських моя краiна на межi вiйни!

– Ваша величносте, я просто хочу попросити вас бути обачним… Ви надто близько до себе наблизили царициного посла.

Запанувала тиша.