У вогні плавильника. Срібло

– Тепер це мiй хлоп, як i його хутiр, його жiнка та його дiти! – Лащ зареготав i пiдняв над собою вiдрiзану жiночу косу. Регiт пiдхопили його гайдуки. Подоляни довкола ахнули i завмерли.

– Самiйло Лащ, ти маеш знати, що тобi такого не подарують! – вигукнув розчервонiлий вiд лютi суддя.

– А мене не обходить твоя думка, бiсiв законнику! І ото твое брязкальце, – вершник вистромив вказiвний палець, вказуючи на золотий суддiвський ланцюг, що виблискував на сонцi, – на мене не дiе!

Лащ потягнув поводи на себе, вiд чого кiнь його пiдстрибнув.

– До Киева приiхала, сестро? – суворим тоном поцiкавився шляхтич, знiмаючи рукавицi. Жiнка не встигла вiдповiсти, як до зали увели скривавленого полоненого.

– Що робити iз ним? – гаркнув один з гайдукiв.

Софiя добре знала лиху вдачу кузена. Тож вiдвернулась i посунулась до вiкна. Лащ дiстав ножа, наблизився до селянина, i дочекався поки той затремтить вiд страху.

– Боiшся? Правильно робиш… – та раптом господар озирнувся на гостю, яка стала до чоловiкiв спиною i дивилась надвiр через грубе вiконне скло. Самiйло вiд хлопа вiдступився, поклав ножа на стiл i вимовив: – Вiдшмагайте його так, аби запам’ятав. А от щоб точно знав, хто тепер його господар – вiдрiжте йому вухо.

Селянин заревiв, наче той ведмiдь, i спробував накинутись на шляхтича, та гайдуки його потягнули у сусiдню кiмнату. Крики тривали довго за стiною – Софiю Ружинську вiд того i тiпало, i нудило. Нарештi вона змогла iз себе вичавить:

– Самiйло, навiщо ти так? Знову поголос пiде, – дорiкнула вона братовi.

– Не твоя справа, – буркнув шляхтич, вмостившись у крiслi i закинувши ноги на стiл.

– І моя також. Ми родичi. – Панi сiла навпроти.

– Та-а-ак… Родичi… – замрiяно повторив Лащ i позiхнув.

Обидва довго мовчали, сидiли у цiлковитiй тишi – крики за стiною припинились, як i будь-який шерхiт. Жiнка дiстала з рукава батистову хусточку i почала складати ii то в квадрати, то в трикутники. Лащ вирiшив перервати мовчанку.

– Як там твiй чоловiк? – спитав вiн Ружинську, та вона жодним чином не виявила, що iй ця тема розмови цiкава.

– Я Корецьку бачила сьогоднi, – натомiсть вiдповiла Софiя.

– Так, вона землi збирае, пантруе iх, як та орлиця.