Лицарка Корони

Тож, не лише молода вражала пишними шатами, а й молодий був пiд стать нареченiй – вiн був вбраний у чорний оксамит та сiрий едваб iз розсипом перлiв довкола iспанського гофрованого комiра та у беретi зi страусячим пером. Пiсля вiнчання та застiлля Йона упевнився, що шлюб таки вiдбувся i вночi молодi не заснули окремо, а потiм з легким серцем вiдправив iх у Вiльно з першою зупинкою у Дубно в палацi князiв Острозьких. Вiн знав – пiсля прийому в найбагатшого магната у всьому Князiвствi Литовському, та й в Речi Посполитiй, Вiльно, лiтня королiвська столиця, вiдкрие Борзобагатим не лише ворота, а й обiйми.

А от Анна замислилась – в Дубно в неi була своя мiсiя, але як ii провернути, вона ще не вигадала. Фортеця наймiцнiша на Волинi, ii не пiд силу було здолати татарським ордам, тож як же iй – жiнцi – здобути найбiльший скарб князiв Острозьких? Грамоту, якою ще 1386 року король Ягайло та його брат князь Вiтовт дарували Острог та всi довколишнi землi волинськiй фамiлii з дому Гедимiновичiв. Пiсля отримання цього паперу i розпочався розквiт могутнього роду.

Звiсно, тепер королiвський лист знаходиться в канцелярii наймiцнiшоi фортецi родини – у Дубно. Втратити цю грамоту Острозьким не снилось i в найстрашнiшому снi, так вони ii цiнують. Але навiщо ж вона Онисфiру?

Та цим Анна вирiшила не перейматись, бо «менше знаеш – краще спиш». Саме так вона ставилась до усiх завдань владики, за виконання яких вiн щедро платив золотом. Княгиня розумiла – нинi цим непростим наказом душпастир вирiшив перевiрити ii здiбностi та, головне, вiдданiсть.

І звiсно, iй кортить це завдання виконати. Та, може, насправдi цим вона хоче утамувати й власне марнославство – адже не кожному чоловiковi таке до снаги. А вона – жiнка – мае зробити.

Карета в’iхала в Дубно, i Анна розштовхала сплячого мужа. Той невдоволено розплющив очi, потягнувся й позiхнув. Вiн визирнув з повозки саме в ту мить, коли до неi пiд’iхав Марко Сокольський.

– Приготуйтесь, пане Василю, скоро будемо у замку. Молодий Острозький, Януш, кажуть, прискiпливий до ошатного вигляду… – Марко зареготав i рушив уперед.

– Що вiн мав на увазi, Анно? – Василь натягнув на голову берет iз величезним розкiшним пером.

– Януш Острозький гострий на язик i часто дошкуляе рештi панства критичними зауваженнями щодо одягу. Але не переймайся – ти чудово виглядаеш, – Сокольська усмiхнулась.

– Як i ти, моя мила, – на цю чоловiкову реплiку дружина не вiдповiла, вдивляючись у обриси фортецi i замку, що з’явились на обрii.