Лицарка Корони

Хто зна – може й сюди, у Луцьк, навiдаеться… – розмiрковувала Сокольська.

Йона вiдiрвався вiд м’яса i тепер вже колупався виделкою у зубах. Княгиню пересмикнуло вiд огиди. Минуло ще кiлька хвилин, поки епископ завершив свою справу, вiдпив вина i зауважив:

– Нi, мое миле дитятко, вам треба одружуватись чимшвидше.

– Але ж я у жалобi!.. Мае минути рiк! – обурилась Анна.

– Але ж я епископ! Нiхто й слова не посмiе сказати всупереч моему рiшенню, – Йона гупнув рукою по столу. – Тож, молодята, готуйтесь, одружимо вас за седмицю… без пишнот, звiсно… Ганнусю, допоможи нареченiй, щоб було все, як треба.

Ганнуся штурханула подругу у бiк i пiдморгнула. Анна Сокольська знала круту вдачу майбутнього свекра. До того ж, жалобу за колишнiм чоловiком вона готова була скинути хоч сьогоднi. Тому й не пручалась рiшенню епископа.

За вiкном знов замиготiли блискавицi, загримiло i нарештi зарипотiв дощ. Владика заборонив зачиняти вiконницi, i крiзь шибки було видно, як вiтер розкуйовджуе вози iз сiном, зривае хоругви та стяги на баштах, а злива косить небесними струменями землю, перетворюючи ii на багно.

Бiля епископа сидiв Ганнусин чоловiк – Олександр Журавницький. Вiн хрумкотiв горiхами, замрiяно дивився на стелю i, в зеленому жупанi iз золотою тасьмою та перлами довкола шиi, вочевидь, одягнений пiд стать яскравiй дружинi, видавалось, подумки був далеко звiдси. Олександр, брат того самого рудовусого Журавницького. Та на вiдмiну вiд лютого одинака, який так налякав Анну у Чорному Лiсi, Олександр був м’якшоi вдачi – певно, бо не знав бiди, адже вдало одружився на Борзобагатiвнi з ii численними статками.

Цей шлюб також укладений за розрахунком Йони, який давно вже був удiвцем i всi рiшення приймав сам.

Зятя вiн обрав неабиякого – батько братiв Журавницьких був людиною церковною, шанованим серед мирян колишнiм нареченим епископом Луцьким, хоч сану вiн так i не прийняв. Однак старшого Журавницького люд так шанував, що не зважав на те, що той вирiшив лишитись мирянином. Та й у православнiй церквi такi випадки були не вдивовижу.

Шлюб Ганнусi i Олександра безперечно допомiг владолюбному Йонi, який пiшов стопами свата, спираючись у багатьох справах на його пiдтримку. Згодом Йона й сам став епископом Луцьким услiд за кончиною близького родича. І теж без висвячення.

Та нинiшнiй митрополит Луцький виявився хитрiшим i жадiбнiшим вiд попередника – свою церковну владу вiн перетворив собi на вигоду. І тепер грошi з кожного приходу рiкою лились в його кишенi.