Лицарка Корони

 – Ну що, княгиня наша згодна? Гарну жону тобi пiдшукали… – Йона був, вочевидь, задоволений майбутнiм шлюбом. Василь же дивився собi пiд ноги i мовчав. – Синку, ну будь же чоловiком! Такiй бабi треба мiцного мужа! – гикнув отче у бороду.

Єпископ iз сином зайшли у замкову залу. В коминi палахкотiли дрова, жар розливався ошатною кiмнатою, миготiли свiчки, даруючи життя брюсельським гобеленам на стiнах. Стiл iз напоями оточили гостi. Вони поштиво схилили голови, щойно епископ iз масивним золотим ланцюгом на грудях ступив через порiг.

Йона поспiшив до жiнки у стриманiй жалобнiй сукнi з шовковими шнурами та непримiтному мереживному очiпку.

– Княгине! Як я радiю новинi! Ви робите честь роду Борзобагатих, а ми цю честь з радiстю приймаемо! – вигукнув епископ гучно, вiн намагався, аби його слова почули усi присутнi.

До спiврозмовникiв прудко пiдскочила яскрава Ганнуся у сукнi-кот iз тканноi iз золотом зеленоi камки. Вона свiтила бiлою шиею i декольте, змушуючi нечисленних гостей манiрно ховати очi.

– А як я радiю вашому з Василем рiшенню! – жiнка поцiлувала подругу в щiчку i грайливо торкнулась перлинки, що звисала iз маленького вушка.

Єпископ вмостився у крiслi з масивною спинкою i потягнувся до келиха.

– Прошу панство пригубити за здоров’я молодят!

Гостi з задоволенням виконали наказ душпастиря i розсiлись по рiзьблених стiльцях, даючи служкам знак розносити страви до трапези. За мiцно зачиненими вiкнами загрозливо загуркотiло. Ганнуся перехрестилась i стурбовано прошепотiла щось на вухо подрузi.

– Василю, i коли ти повезеш молоду дружину у Вiльно?

– У Вiльно?! – чоловiк у розшитому срiблом темному жупанi щойно зняв горнотаеву шубу, i застиг, бо вочевидь, не зрозумiв батька.

– Навiщо нам iхати у Вiльно? – пiдхопила наречена в жалобi.

Єпископ знов пiдняв келих, який служка хутко наповнила.

– Княгинi з новим чоловiком треба з’явитись на очi королiвнi, единiй живiй з Ягеллонiв у нашiй краiнi. Бо iнакше жоднi князi вас не визнають, – душпастир випив до дна i потягнувся за виделкою, аби встромити ii у качку.

– Але ж поки ми зiграемо весiлля, мине ще багато часу. Хто зна, може тодi з’явиться новий король, а в королiвни – чоловiк, врештi вона й сама може стане королевою. Може обрати iншу столицю. Все може змiнитись.