Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Сьогодня я получив Ваш лист от 22 октября, що Ви писали у Седнев, а з Седнева менi переслали сюди; зараз i одвiт готов. У сiм письмi скажу Вам усе тее, що казав i у тiм. Я знав, що Вас потягли до Петербурга, але довго не знав, що з Вами опiсля зробилось. Ми з жiнкою поiхали у Одесу, i у Киевi я бачив Сажина, вiн менi розказав, що Ви у Орськiй крiпостi, i показав Ваш лист до якогось незнакомого менi пана; у тiм листi Ви його просите прислать Вам палiтру i пензлi, i краски, i пiстолi, чого йому i зробить було не можна, бо все тее попропадало.

Приiхавши у Чечельник (Ольгополь) коло Балти, я до Вас писав ось що (або хоч i не зовсiм так, але близько): молись Богу, коханий Тарасе; Бог тебе карае за грiхи, дякуй Його; коли винен, терпи кару i дякуй Бога; коли не винен – терпи i дякуй Господа за iспитанiе; приймай кару Божiю мало того що з покiрностiю Його святой волi, а ще бiльше, кохайся у горi, радуйся, що Господь Отець наш милосердний учить нас; i Господь наградить за терпiнiе, за покiрность, за любов нашу, i пошле мир серцю i розуму, i змягчить, а може, перемiнить гнiв на милость, проти кого провинився. Горе, бiда, напасть, а чоловiковi найлучшая школа: се батькiвський поцiлуй Бога свому творенiю. Горем да бiдою Господь очищае нас, приближае до себе, робить нас лучшими; не жалковаться, а радоватись треба Божiiй карi. Ось що я Вам казав. Господь дав Вам нести крест вельми важкий, несiть i не журiтесь, i все буде добре, тiлько молiтесь Богу от серця, i молiтесь не об тiм, щоб перестав Вас карать, а щоб дав силу i волю переносить кару без ропота i жалю. Іще я до Вас писав, що коли Вам можна мальовать, то напишiть гарненько адрес, i що я зараз Вам пришлю акварельные краски, мiй маленький ящичок, где е i краски, i карандашi, i циркуль, i все належное до мальовання. Ще писав i об собi, i мене Господь поцiлував, як батько, одняв у мене мою маленькую дочку Лiзу, Ви ii знали. Але я дякую Господа за його милость; а милость його великая до мене тая, що вiн дав менi силу перенести мое горе без жалю, хоч вельми, вельми важко ховать дiтей. Я сказав: Бог дав, Бог взяв – буди имя Господне благословенно вовiки. Ангела я прияв от Господа, Ангела i вернув Господу; правда, дитятко сее було нам великою утiхою, але я не жалкую о тiм, що вже ii нема, а дякую Господа за те, що вона у нас була; за те, що вона, по милостi Божой, три года нас радувала; пам’ять нам зосталась не гiркая, а хорошая; а все-таки iнодi я плачу, як згадаю про мою дитину.