Листи до Мілени. Лист батькові

Нi, листа пошлю краще сьогоднi, а завтра вiдправлю Вам своi зауваження, до речi, iх дуже небагато, на бiльшостi сторiнок iх узагалi нема, наче сама собою зрозумiла правдивiсть переказу знову i знову – коли я змiчаю, що це зовсiм не само собою зрозумiло, – дивуе мене, майже жодноi похибки, та й те через дрiбницi, завжди мiцне i рiшуче розумiння. Я ось тiльки не знаю, чи не поремствують на Вас чехи за цю вiрнiсть, яка менi в перекладi особливо мила (зовсiм не в iм’я розповiдi, але в iм’я мене самого); мое чеське вiдчуття мови, а воно у мене теж е, повнiстю задоволене, але вкрай упереджене.

Принаймнi, якщо хтось Вам це закине, постарайтеся врiвноважити образу моею вдячнiстю.

(Меран, травень 1920 р.)

Дорога панi Мiлено,

(так, звернення це вже набридло, але в нашому ненадiйному свiтi воно – один iз тих поручнiв, за якi можуть вхопитися хворi, i якщо хапатися за поручень набридло, – це все одно ще не ознака одужання) я нiколи не жив серед нiмецького народу, нiмецька мова менi рiдна по матерi i тому для мене природна, проте чеська менi куди милiша, тим-то Ваш лист нiби розривае туманнi завiси, я бачу Вас яснiше, рухи тiла, рук, такi швидкi, такi рiшучi, це майже зустрiч, – правда, коли я потiм хочу звести очi, щоб побачити Ваше обличчя, то лист мiй – оце пригода! – спалахуе полум’ям, i я нiчого не бачу, тiльки полум’я.

Так можна спокуситися й повiрити в виведений Вами закон Вашого iснування. Те, що Ви не хочете, щоб Вас шкодували через цей, нiбито навислий над Вами закон, цiлком зрозумiло, бо незнання закону е не що iнше, як високодумство i пересада (ja jsem ten kter? plat?[10 - Я той, до кого це стосуеться (чес.

).]); правда, приклади прояву цього закону, Вами наведенi, обговоренню не пiдлягають, тут залишаеться тiльки мовчки поцiлувати Вам руку. Що ж до мене, я, звичайно, вiрю у цей Ваш закон, я не вiрю тiльки, що вiн так уже й неприховано жорстоко i навiки поклав свiй знак на Ваше життя; хоч вiн i одкровення, але одкровення в дорозi, а шлях нескiнченний.

Однак незалежно вiд цього для людського земного обмеженого розуму жахливо уявляти Вас у тiй розпеченiй печi, в якiй Ви живете. Я спробую говорити тiльки про себе. Якщо розглядати все як якусь натяму шкiльного завдання, то у Вас щодо мене були три можливостi. Ви могли б, наприклад, нiчого не розповiдати менi про себе, але тодi ви позбавили б мене щастя знати Вас i – що ще важливiше – щастя перевiряти на цьому себе саму. Тож Вам не можна було критися передi мною.