Листи до Феліції (1913)

Не май це за жарт, але чимось – зрозумiло, не змiстом своiм, i не предметом, i навiть не стилем – вiн нагадав менi про Стрiндберга, якого я майже не знаю, але здавна абсолютно по-особливому люблю; дивно, що першим своiм листом я застав Тебе якраз пiд враженням вiд «Танця смертi» i «Готичних кiмнат»[9 - Мова, певно, про «Червону кiмнату» (R?da rummet).]. Стривай, незабаром я обов’язково напишу Тобi про спогади про Стрiндберга, якi недавно з’явилися в «Neuen Rundschau»[10 - Див.: Ola Hansson, «Erinnerungen an Strindberg», Die Neue Rundschau, 1912, Nr.

Ir, S. 1536 ff. und Nr. 12, S. 1724ff.] i пiд враженням вiд яких я у недiлю на тому тижнi весь ранок як божевiльний бiгав по кiмнатi.

Завтра або пiслязавтра Ти отримаеш календар i Флобера. Календар, який менi тiльки зараз доправили, виявився зовсiм не такий красивий, як вiн малювався менi в думках, i якби я щодня вiдривав аркуш, складав його i надсилав Тобi, це вже було б неправильно. Але тепер, коли календар е, i те, що було призначено Тобi, я не вiддам нiкому iншому i не дозволю нiкому бачити, я все одно надiшлю його Тобi.

Повiсь його куди-небудь у куток! Противагою краси до його потворностi буде Флобер, якого я взагалi (марнi запевнення!) мрiяв сам вкласти в Твоi руки.

Так, а тепер прожогом спати, слово Тобi вiдправлено, Твоi думки до мене перетягнуто, я задоволений.

Ти не дуже змучилася писати менi, кохана? Один Твiй рядок дае менi таку втiху, скiльки i п’ятьом моiм не до снаги дати.

Франц

10.01.1913

Перш за все, улюблена, припини себе картати за те, що мало менi пишеш! При тому, що часу в тебе обмаль, пишеш Ти менi багато, надто багато.

І якщо Ти, як останнiм часом, зумiеш зберегти чудову регулярнiсть щоденних листiв, то у всьому, що стосуеться нашого листування, менi нiчого буде бажати, бо ж iншi бажання – або зараз, або взагалi – нездiйсненнi, то, значить, усе гаразд, нехай не так щоб аж-аж. Те, що я сiдаю зараз до столу писати Тобi, ледве встигнувши перемовитися з родичами, тодi як ранiше цьому завжди передувало мое писання i я, отже, коли брав заради Тебе перо в руки, перебував – чи в щастi, чи в своему нещастi – на iншому, вищому щаблi, – менi це якось заважае.

Але це недовго триватиме, в понедiлок, думаю, я вже знову почну писати, безлiч iсторiй, кохана, викалатують своi маршi в моiй головi.

При цьому iнодi мене просто кандзюбить од горя, чому, втiм, е безлiч всiляких причин. І пов’язана з переживанням цих двох заручин – Макса i моеi сестри – не найменша.