Обережно зі своїми бажаннями

Розповiм усi подробицi, коли приiду до Нью-Йорка.

– Чи треба чекати так довго?

– Авжеж, бо це, як моя писанина: уявлення не маю, що станеться, коли перегортаю сторiнку.

– Розкажи менi про нашу дiвчинку на мiльйон.

– І ви туди ж, – вiдмахнувся Гаррi.

– Тодi скажи, будь ласка, Джессiцi, що я повiсив ii малюнок осiнньоi Садиби поруч iз Роем Лiхтенштейном[3 - Рой Лiхтенштейн (1923–1997) – американський художник, представник напрямку поп-арт.].

– Хто такий Рой Лiхтенштейн?

– Наймоднiший художник Нью-Йорка, але не можу прогнозувати, чи триватиме це довго.

– Цiкаво, чи вона хоч щось чула про нього?

– Перш нiж покласти слухавку, наважуся запитати, як просуваеться новий роман про Вiльяма Ворвiка?

– Справа йшла б набагато швидше, якби мене постiйно не вiдривали вiд роботи.

– Даруй, – вибачився Гiнзбург. – Менi не повiдомили, що ти зараз пишеш.

– Насправдi у Ворвiка виникла непереборна проблема. Або якщо бути точнiшим, у мене.

– Чи можу я чимось допомогти?

– На жаль. Бо ви – видавець, а я – автор.

– А яка проблема? – наполягав Гарольд Гiнзбург.

– Ворвiк знайшов тiло своеi колишньоi дружини на днi озера, але вiн упевнений, що ii вбили ще до того, як скинули у воду.

– То в чому проблема?

– Моя чи Вiльяма Ворвiка?

– Спершу Ворвiка.

– Вiн змушений чекати щонайменше двадцять чотири години, перш нiж до його рук потрапить звiт патологоанатома.

– А твоя?

– У мене е двадцять чотири години, щоб вирiшити, що мае бути у цьому звiтi.

– А Ворвiк знае, хто вбив його колишню дружину?

– Вiн не може бути впевненим. Наразi е п’ятеро пiдозрюваних, кожен iз них мае мотив i… алiбi.

– Але ж ти знаеш, хто це зробив?

– Нi, не знаю, – зiзнався Гаррi. – Бо якщо не знаю я, то не дiзнаеться й читач.

– Хiба це не ризиковано?

– Ще й як. Але це робить розв’язок складним як для мене, так i для читача.

– Не можу дочекатися, коли прочитаю першу чернетку.

– І я не можу.

– Вибач. Дозволю тобi повернутися до тiла колишньоi дружини в озерi. Зателефоную знову за тиждень, аби переконатися, чи ти дiзнався, хто ii туди скинув.

Коли Гiнзбург вiд’еднався, Гаррi вiдклав слухавку й поглянув на чистий аркуш паперу перед собою. Вiн намагався зосередитись.

«– То що сталося, на твою думку, Персi?

– Занадто рано для точноi оцiнки.