Надійно прихована таємниця

Пiсля закiнчення парастасу сiм’i та кiльком близьким друзям запропонували приеднатися до Джайлза, Емми та Грейс у Беррiнгтон-холi для того, що iрландцi назвали б поминками. Вiрджинiя спритно переходила в скорботi вiд одного до iншого, поводячись так, нiби вона вже господиня в цьому будинку. Джайлз, здавалося, нiчого не помiчав, а якщо й помiчав, то явного несхвалення не виказував.

– Вiтаю, я ледi Вiрджинiя Фенвiк, – повiдомила вона, коли вперше зустрiла маму Гаррi. – А ви хто?

– Я панi Голкомб, – вiдповiла Мейзi.

– О, так, звiсно, – схаменулася Вiрджинiя. – Ви офiцiантка чи щось таке?

– Я управителька «Гранд-готелю» у Бристолi, – виправила ii Мейзi, нiби маючи справу з набридливим клiентом.

– Певна рiч, так i е. Але менi знадобиться трохи часу, щоб звикнути до думки, що деякi жiнки працюють. Розумiете, в моiй родинi жiнки нiколи не працювали, – патякала Вiрджинiя, вправно просуваючись далi, й Мейзi не встигла iй вiдповiсти.

– Хто ви така? – поцiкавився Себастьян.

– Я ледi Вiрджинiя Фенвiк, а ти хто, юначе?

– Себастьян Клiфтон.

– Так-так. Твоему батьковi вже вдалося знайти школу, яка тебе прийме?

– З вересня я навчатимусь у школi абатства Бiчкрофт, – не здавався Себастьян.

– Непогана школа, – вiдповiла Вiрджинiя, – але навряд чи найкраща. Моi трое братiв навчалися в Герроу, як i останнi сiм поколiнь Фенвiкiв.

– А в яку школу ходили ви? – запитав Себастьян, коли до нього пiдбiгла Джессiка.

– Ти не бачив Констебла[19 - Джон Констебл (1776–1837) – англiйський художник-пейзажист.

– Дiвчинко, не перебивай мене, коли я розмовляю, – обурилася Вiрджинiя. – Це дуже невиховано.

– Даруйте, панно, – вибачилася Джессiка.

– Я не «панна», до мене треба звертатися «ледi Вiрджинiя».

– Ви не бачили Констебла, ледi Вiрджинiя? – запитала Джессiка.

– Бачила, i вiн вигiдно вирiзняеться серед тих трьох, що е в нашiй сiмейнiй колекцii. Але йому далеко до нашого Тернера. Ви чули про Тернера?

– Аякже, ледi Вiрджинiя, – сказала Джессiка.

– Моя сестра – художниця, – пояснив Себастьян. – Гадаю, що вона не згiрша за Тернера.

Джессiка захихотiла:

– Даруйте, ледi Вiрджинiя, мама часто нагадуе, що брат мае схильнiсть до перебiльшення.

– Ясно, – сказала Вiрджинiя, залишивши дiтей, аби знайти Джайлза, оскiльки вiдчула, що настав час гостям розходитися.