Могутніше за меч

– Це означае, що ти переiдеш до мене, як тiльки я знайду собi нове помешкання? Ми навiть могли б вибрати його разом, – додав вiн, перш нiж дiвчина встигла вiдповiсти.

– Ти впевнений, що справдi цього хочеш? – тихо запитала Саманта.

– Я не мiг би бути ще впевненiшим, – Себ пiдхопив дiвчину на руки. – І якщо ти буватимеш в околицях Стренду, поки я працюватиму в Сiтi, можливо, нам варто пошукати помешкання десь поруч, примiром, в Іслiнгтонi?

– Ти впевнений? – повторила Саманта.

– Я лише впевнений, що «Бристоль роверс» нiколи не виграють кубок.

– А хто такi «Бристоль роверс»?

– Ми не настiльки добре знайомi, щоб я обтяжував тебе своiми клопотами, – сказав Себ, виходячи з парку. – Можливо, за якийсь час, через багато рокiв, я розповiм тодi про одинадцятьох безнадiйних чоловiкiв, котрi регулярно псують менi настрiй кожноi суботи пополуднi, – додав вiн, коли вони опинилися на П’ятiй авеню.

* * *

Коли Гаррi зайшов до будiвлi «Вiкiнг-прес», на ресепшенi його вже чекала молода жiнка, яку вiн упiзнав.

– Доброго ранку, пане Клiфтон, – привiталася секретарка Гарольда Гiнзбурга, ступивши вперед.

Гаррi не мiг не запитувати себе, скiльки авторiв отримували подiбну зустрiч.

– Пан Гiнзбург iз нетерпiнням чекае на вас.

– Дякую, Крiстi, – сказав Гаррi.

Вона вiдпровадила його до кабiнету директора видавництва, обробленого дубовими панелями й прикрашеного фотографiями минулих i теперiшнiх авторiв: Гемiнгвея, Шоу, Фiцджеральда та Фолкнера. Цiкаво, чи потрiбно померти для того, щоб i ваша фотографiя з’явилася в колекцii Гiнзбурга.

Незважаючи на своi майже сiмдесят рокiв, Гiнзбург вискочив з-за столу, коли до кабiнету увiйшов Гаррi. Останнiй мав причину посмiхнутися. Одягнений у костюм-трiйку, з кишеньковим годинником на золотому ланцюжку в жилетцi, Гiнзбург виглядав ще бiльшим англiйцем, нiж самi англiйцi.

– Отже, як поживае мiй улюблений автор? – Гаррi засмiявся, коли вони тиснули один одному руки.

– Скiльки разiв на тиждень ви вiтаете авторiв цими словами? – поцiкавився вiн, опускаючись у шкiряний фотель iз високою спинкою.

– На тиждень? – задумався Гiнзбург. – Принаймнi тричi на день, iнодi бiльше – особливо коли не пам’ятаю iхнiх iмен.

Гаррi реготнув.

– Однак можу запевнити, що у вашому випадку це правда, адже, прочитавши «Вiльяма Ворвiка та розмороженого вiкарiя», я прикинув, що перший наклад складе вiсiмдесят тисяч примiрникiв.

Гаррi розкрив рота, але нiчого не сказав.