Могутніше за меч

– Сумнiваюся, – зiтхнув американець. – Кеннедi здолав Нiксона на теледебатах. Але якщо ви слухали це по радiо, то зробили б висновок, що перемiг Нiксон.

– Нiхто не може бачити по радiо, як ти пiтнiеш.

Американець звiв брову.

– Чому ви так добре поiнформованi про американську полiтику?

– Бо я депутат парламенту. А ви?

– Я представник в конгресi штату вiд Батон-Руж.

– А позаяк вам ще не бiльше сорока, припускаю, що ви нацiлилися на Вашингтон.

Ранкiн усмiхнувся, але нiчого на це не сказав.

– Моя черга ставити вам запитання. Як звати мою дружину?

Джайлз уже зрозумiв, що його розкрито.

– Розмарi, – сказав вiн.

– Отже, ми встановили, що ця зустрiч не була випадковою, сер Джайлз, то чим можу вам допомогти?

– Менi потрiбно погомонiти з вами про подii минулоi ночi.

– Я не здивований, адже не сумнiваюся, що ви один iз небагатьох людей на борту, хто знае, що насправдi сталося вдосвiта цього ранку.

Джайлз озирнувся.

Задоволений, що нiхто не може iх пiдслухати, вiн сказав:

– Корабель став об’ектом теракту, але, на щастя, нам вдалося…

Американець зневажливо махнув рукою.

– Деталi менi не потрiбнi. Просто скажiть, як я можу вам допомогти.

– Спробуйте переконати своiх землякiв на борту, що флот i справдi проводив маневри. Якщо зможете це забезпечити, я знаю того, хто буде вам вiчно вдячний.

– Ваша сестра?

Джайлз ствердно кивнув, бiльше не дивуючись.

– Я збагнув, що мала виникнути серйозна проблема, побачивши ii ранiше на верхнiй палубi i спостерiгаючи, як вона вдае, що не турбуеться нi про що на свiтi.

Це нетипова поведiнка голови правлiння, яка, як я розумiю, зовсiм не мае намiру засмагати.

– Mea culpa[2 - Моя провина (лат.).]. Але проти нас…

– Як я вже казав, позбавте мене деталей. Як i його, – вiн вказав на свiтлину на обкладинцi своеi книжки, – мене не цiкавлять завтрашнi заголовки. Я вже довго займаюся полiтикою, тому зроблю те, про що ви просите.

Однак, сер Джайлз, це означае, що ви будете менi зобов’язанi. І можете бути певнi, що настане час, коли я виставлю вам рахунок, – додав вiн, перш нiж повернутися до «Життя Рузвельта».

* * *

– Ми вже причалили? – не зрозумiв Себастьян, коли вони з Самантою приедналися до батькiв за снiданком.

– Бiльше години тому, – вiдповiла Емма. – Бiльшiсть пасажирiв уже зiйшли на берег.