Могутніше за меч

О четвертiй ранку, коли дощ iще перiщив, вiн проминув лише десяток автомобiлiв, перш нiж опинився на мосту. За кiлька хвилин вiн загальмував бiля безлюдного складу в Ламбетi. Коли переконався, що навколо нiкого немае, вибрався з таксi, хутко вiдiмкнув iржаву колодку на вхiдних дверях будiвлi й заiхав досередини. Розвернув таксi так, аби було готове до швидкоi втечi, щойно роботу буде виконано.

Раффертi замкнув дверi й запалив голу, вкриту пилом жарiвку, що звисала з балки посеред кiмнати. Дiстав пiстолет iз внутрiшньоi кишенi й повернувся до автiвки.

Хоча вiн був удвiчi молодший за Мартiнеса й удвiчi дужчий, усе ж не мiг дозволити собi ризикувати. Коли чоловiк вважае, що ось-ось помре, адреналiн зашкалюе, жертва може перетворитися на надлюдину i чинити неабиякий опiр, прагнучи вижити. Крiм цього, Раффертi пiдозрював, що Мартiнес уже не вперше стояв на порозi смертi. Але цього разу це вже буде без варiантiв.

Вiн вiдчинив заднi дверцята автiвки й махнув Мартiнесу револьвером, наказуючи вийти.

– Це грошi, якi я мав вам вiддати, – сказав чоловiк, пiдiймаючи торбу.

 – Ви сподiвалися заскочити мене в Хiтроу, чи не так?

Якби там була вся сума, Раффертi знав, що йому доведеться зберегти клiенту життя.

– Двiстi п’ятдесят тисяч фунтiв?

– Нi, але тут бiльше двадцяти трьох тисяч. Це перший внесок, ви ж розумiете. Решта – вдома i якщо ми туди повернемося…

Водiй знав, що будинок на Ітон-сквер, разом iз усiма iншими активами дона Педро, вже належав банку. Мартiнес явно сподiвався дiстатися до летовища до того, як ІРА дiзнаеться, що вiн не мае намiру виконувати свою частину угоди.

Раффертi пiдхопив торбу й закинув ii на задне сидiння автiвки. Вiн вирiшив зробити смерть Мартiнеса довшою, нiж планувалося. Зрештою, йому все одно було нiчого робити упродовж наступноi години.

Вiн махнув зброею у бiк дерев’яного ослiнчика, що стояв прямо пiд жарiвкою. Вiн уже був замацьканий засохлою кров’ю вiд попереднiх страт. Ірландець сильно штовхнув свою жертву, i ще до того як дон Педро змiг вiдреагувати, зв’язав йому руки за спиною, цю процедуру вiн виконував уже не раз.

Опiсля зв’язав разом ноги Мартiнеса й спинився, щоб помилуватися своею роботою.

Тепер Раффертi зважував, скiльки ще часу дозволити жертвi пожити. Єдине обмеження в часi – йому треба встигнути в Хiтроу, щоб сiсти на ранковий рейс до Белфаста. Вiн зиркнув на годинник. Йому завжди подобалося бачити цей погляд на обличчi жертви, яка сподiваеться, що все ж iснуе якийсь шанс вижити.