Людиною він був

Коли дверi зачинилися i я почула, що iх замикають, то вже знала, що це може бути лише одна людина. Я зробила вигляд, що нiчого не помiтила, взяла кiлька простирадл i пiдiйшла до дверей. Намагалася iх вiдчинити, але вiн схопив мене i притиснув до себе. Це було огидно. Я мало не виблювала. «Нiхто не мае про це дiзнатися, – застерiг вiн, – а ми трохи розважимося». Я намагалася вдарити його лiктем у пах, але вiн притиснув мене до стiни. Потiм обiйняв i намагався поцiлувати.

– І що ти зробила?

– Вкусила його за язик.

– Маеш заявити на нього. Настав час викинути цього мерзотника з лiкарнi.

– Мало шансiв, що це вдасться. Коли ми бачилися з ним сьогоднi вранцi, вiн мене попередив, що я шукатиму нову роботу, якщо хоч розтулю пельку, а потiм додав, – ii голос стишився до шепотiння: – Коли жiнка вiдкривае рота, це годиться лише для одного.

– Вiн хворий, i йому не можна дозволити вийти сухим iз води.

– Не забувай, який вiн могутнiй. Хлопця Мендi звiльнив пiсля того, як той сказав полiцii, що бачив, як вiн напав на неi i що саме вiн ii вдарив. То який шанс нашкодити йому пiсля мацання у пральнi? Нi, я вже вирiшила…

– Доброго ранку, сер Гаррi, – привiталася медсестра, зайшовши до палати й зачинивши за собою дверi. – Доктор Рiчардс попросив мене взяти аналiз кровi й вiдправити його до лабораторii. Це проста звичайна процедура, тож закасайте, будь ласка, один рукав.

* * *

– Менi здаеться, лише один iз нас мае право бути головою, – сказав Джайлз, не в змозi приховати посмiшку.

– Це не жарт, – буркнула Емма. – Я вже склала порядок денний, аби пересвiдчитися, що ми згадали всi теми, якi варто обмiркувати.

Вона передала Джайлзу та Грейс по примiрнику звiту та дала iм кiлька хвилин для вивчення деталей, перш нiж озватися

знову:

– Можливо, необхiдно вас поiнформувати, перш нiж перейдемо до першого пункту.

Брат i сестра ствердно кивнули.

– Правлiння ухвалило остаточну пропозицiю «Кунарда» – три фунти сорок один пенс за акцiю, поглинання мае завершитись опiвднi двадцять шостого лютого.

– Це, мабуть, було дуже болiсно, – зауважив Джайлз, i в його голосi зазвучало справжне спiвчуття.

– Маю визнати, що, звiльняючи свiй кабiнет, усе ще вагалася, чи чиню правильно. І була рада, що у примiщеннi бiльше нiкого не було, коли знiмала портрет дiдуся, бо я не могла подивитися йому в вiчi.