Гріхи батьків

Тридцять шiсть лiжок, по вiсiмнадцять iз кожного боку, заповнювали весь простiр, не бiльший за iдальню в Беррiнгтон-холi. Джайлз опинився мiж Еткiнсоном i Бейтсом. Подiбне на школу, подумав вiн, хоча й помiтив одну-двi вiдмiнностi упродовж кiлькох наступних днiв.

– Баста, хлопцi, маете час роздягнутись i похропти.

Задовго до того, як останнiй рекрут залiз у свое лiжко, капрал вимкнув свiтло i гукнув:

– Переконайтесь, що всi заплющили очi. Завтра у вас буде дуже важкий день.

Джайлз не здивувався б, якби вiн додав, немов Фiшер iз його старого навчального закладу: «Анi пари з вуст пiсля гасiння свiтла».

Як i обiцяли, жарiвки спалахнули знову о п’ятiй годинi наступного ранку, хоча Джайлз i не встиг кинути оком на годинник пiсля того, як у примiщення увiйшов сержант-майор Доусон i зарепетував:

– Останнiй чоловiк, хто поставить обидвi ноги на землю, першим потрапить на багнет!

?

Бiльшiсть нiг швидко гупнули об пiдлогу, коли сержант-майор дiйшов до середини казарми, а його стек уже гримав по лiжках тих, чиi ноги досi не торкнулися пiдлоги.

– А тепер слухайте уважно, – продовжив вiн. – Даю вам чотири хвилини, щоби умитися та поголитися, чотири хвилини – щоб прибрати лiжко, чотири хвилини, щоб одягнутися, та вiсiм хвилин, аби поснiдати. Загалом двадцять хвилин. Не рекомендую базiкати, бо ви не можете дозволити собi гаяти час, i в будь-якому разi я единий, кому дозволено тут розмовляти. Це зрозумiло?

– Ще б пак, – зронив Джайлз, викликавши хвилю здивованого смiху.

За мить сержант-майор уже стояв перед ним.

– Щоразу, коли ти розтулятимеш свiй писок, синку, – гукнув вiн, поклавши свiй стек на плече Джайлза, – все, що я хочу почути, це: так, сер, нi, сер, як накажете, сер. Це зрозумiло?

– Так, сер, – промовив Джайлз.

– Не думаю, що почув тебе, синку.

– Так, сер! – вигукнув Джайлз.

– Уже краще. А тепер бiгом до умивальноi кiмнати, миршавий маленький чоловiчку, перш нiж я вiдправлю тебе на гауптвахту.

Джайлз поняття не мав, що таке гауптвахта, але це прозвучало не надто привабливо.

Коли Джайлз лише заходив, Бейтс уже вибирався iз вбиральнi. До того часу, коли вiн поголився, Бейтс устиг заправити свое лiжко, вдягтися та поквапився до iдальнi. Коли Джайлз нарештi його наздогнав, то зайняв мiсце на лавi навпроти.

– Як це вам вдаеться? – захоплено поцiкавився Джайлз.

– Що вдаеться? – не второпав Бейтс.

– Бути таким бадьорим, коли решта ще соннi.

– Насправдi все просто. Я м’ясар, як i мiй тато.