Козак Байда, або Хортицька Січ

– Пробачте… Ясновельможний пане… – забелькотiв конюх. – Не упiзнав вас… Дозвольте вичистити вашi чоботи i змазати iх смальцем.

– Е-е, Грицю, лiпше напоi коней, – махнув рукою Дмитро. Вiн був у такому доброму настроi, що не звернув жодноi уваги на образу.

– Уже бiжу, ясновельможний князю… – Грицько хутко ухопив два вiдра i, спотикаючись, подався до криницi.

«А бодай тобi тi конi передохли! – подумки лаявся конюх. – Набридло вже бiля них вовтузитися. Цi чортовi князi заставляють мало не в сраку своiх коней цiлувати! Чом я такий бiдака? Чом не народився паном? Був би паном – iв би лише копчене сало та ковбасу, ще й чоботи менi начищали б смальцем п’ять разiв на день…

Дмитро, все ще мрiючи про Роксану, переступив порiг передпокою.

– Ой, пане, ви пораненi! Може, покликати лiкаря? – пролунав стурбований голос.

До княжича пiдбiг челядинець Михайло – високий юнак з круглим обличчям i рудим волоссям.

Дмитро повiв плечима i глянув на свiй одяг. Згори й аж донизу вiн був вкритий червоно-чорними плямами.

– Миську, не треба лiкаря. Це кров не моя, – мовив княжич. – То я в лiсi забив ведмедя. Лiпше принеси новий жупан, я пiду перевдягнуся…

– Уже бiжу, пане! – на ходу кинув Михайло, вибiгаючи iз покоiв.

Молодий князь зайшов до своеi кiмнати, скинув покривавлений одяг i швидко перевдягнувся в шовкову сорочку та чорнi штани.

Михайло хутко принiс малиновий жупан i, простягаючи його, спитав:

– То як, княже, добрячий ведмiдь попався?

– Ех, Мисько… – зiтхнув Дмитро, вдягаючи жупан.

– Дiвчину? Вона вродлива? – з цiкавiстю запитав Михайло.

– Вона така… Вона як сонце в небi, – мрiйливо мовив князь. – Вона полонила мене з першого погляду.

– Оце так! – ошелешено видихнув Мисько.

– А де батько? – спитав Дмитро, пiдперiзуючись коштовним поясом iз золотою пряжкою.

– Ясновельможний у каплицi, – вiдповiв слуга.

– Тож скажи, нехай нас не турбують – менi треба з батьком поговорити.

Молодий князь вийшов з покоiв i попрямував до замковоi каплицi – споруди з iконостасом. Їi облаштував ще дiд Дмитра, щоби там молитися Богу.

У невеликiй квадратнiй каплицi на стiнах були розвiшанi старовиннi iкони. Перед ними в срiбних та золотих лампадах горiли свiчки, висвiтлюючи суворi лики святих. У кутку, перед образом святого Миколая, поштиво склавши руки, пропущенi крiзь рукави дорогого кунтуша, стояв князь Іван Вишневецький.