Козак Байда, або Хортицька Січ

Вiд цього голосу молодиковi ставало так гарно на душi…

Роксана, розбалакавшись, стала оповiдати про свое життя в селi, водночас тихцем позираючи на незнайомця. Дмитро був на двi голови вищий за неi, мав овальне обличчя, карi очi, прямий нiс, голене пiдборiддя було трохи видовжене. Чепурнi чорнi вуса ховали кутики вуст, волосся на головi було коротко пiдстрижене. Їi пильне око помiтило й дорогий сукняний одяг, на ногах – новi шкiрянi чоботи, вiн мав на спинi сагайдак зi стрiлами, майстерно прикрашений срiбними вiзерунками…

Незабаром вони вийшли на галявину.

Звiдти вже можна було роздивитися бiлi хатки пiд солом’яними стрiхами.

– Ось уже й наше Загороддя! – вигукнула дiвчина.

Дмитро отямився вiд солодкого напiвзабуття, в яке був поринув. Уперше в життi молодик вiдчув у грудях неясний трепет. «Ну ж бо, кажи», – подумки мовив вiн до себе i набрав повнi легенi.

– Роксано… Ти така гарна… – видихнув Дмитро.

– Овва, – грайливо мовила дiвчина, i ii бiлi щiчки зарожевiли.

– Ти… дуже менi сподобалась, – мовив вiн.

 – А чи подобаюсь я тобi?

Роксана пiдвела голову, глянула на Дмитра, личко ii розчервонiлося ще дужче.

– Так… ти теж менi подобаешся… – стиха мовила вона.

– Я вподобав тебе тоi ж митi, як побачив. Може, ми створенi Богом одне для одного? – гаряче прошепотiв рятiвник i пригорнув до себе дiвчину. – Вийдеш за мене, красуне? – І молодик, нахилившись, палко поцiлував дiвчину в рожевi вуста…

Дiвчина злякано шарпнулась, а потiм обвила чоловiчу шию тонкими руками.

– Я згодна… – нечутно прошепотiла вона. – Тiльки ж… спочатку треба спитати дозволу в мого батька…

– Ну то спитай… А завтра по обiдi приходь на це мiсце. Я тебе буду чекати…

Молода пара, домовившись, ще трохи погомонiла про щось сокровенне i розiйшлася. Роксана пташкою полетiла до села, а захмелений чоловiк, не вiдчуваючи пiд собою нiг, подався у Вишнiвець.

Молодик дорогою все згадував вродливицю i сам не зчувся, як минув замкову браму. Тодi зайшов на стайню, де довгошиi конi хрумали сiно.

Дмитро вирiшив пiдкинути своему улюбленцевi сiна i вже взявся за вила. У цей час iз закутка вийшов гостроносий чоловiк, вухо якого було спотворене диким конем. То був Грицько, старший конюх. Побачивши ззаду постать, що нагнулася з вилами, Грицько насупив брови i грiзно гукнув:

– Гей, ледащо! Я тебе всюди шукаю! Чом i досi не почистив князевого коня?

Дмитро розвернувся. Брови Грицька злякано стрибнули вгору, гострий нiс витягся ще бiльше.