Козак Байда, або Хортицька Січ

– Дашкевич саме занедужав i вже перестав водити походи. От частина козакiв i розбiглася. А коли гетьман помер, вiйсько вiдтодi роздiлилось на окремi ватаги. Тож вони i донинi ведуть здобичництво за Днiпровими порогами…

– Але ж як саме Остафiй Дашкевич здобув Очакiв? – Претвич повернув розмову в колишне русло. – Нас цiкавлять подробицi.

– Авжеж, – отаман пiдкрутив свого вуса. – Усьому вiйську вдалося пiдiйти до Очакова непомiтно для ворогiв. Ми з ходу атакували мiськi мури за годину до свiтанку. Турки нас не чекали i тому не змогли дати вiдсiч.

Проте яничарiв, що сидiли у старiй фортецi, заскочити зненацька не вдалося. В очакiвськiй фортецi, окрiм яничарiв, було ще пiвтисячi невiльникiв – турки iх планували послати в Царгород i чекали кораблi-каторги. Наш отаман вирiшив звiльнити бранцiв за будь-яку цiну. Ми тодi наготували багато довгих драбин. Дашкевич розмiстив навколо замку всiх козакiв, що мали самопали, i наказав лупити по турках без упину. Пiд захистом куль ми по драбинах вдерлися на мури й захопили фортецю.

– Дякую за цiкаву розповiдь, Якиме, – мовив князь. – Що думае товариство? Може, нам вдасться захопити очакiвський замок так, як це зробив Дашкевич?

– Три роки тому ми також гадали, що фортецю можна захопити наскоком, – усмiхнувся Петро. – Але турки вiдтодi зробили певнi висновки.

– Атож. Турки пiсля походу Дашкевича укрiпили фортецю: наростили мури, прокопали навколо стiн рiв, поставили великi гармати, – вiв далi Бернард. – Ось тому пiд час першого походу нам довелося спасувати.

– Ну гаразд, придумаемо щось на мiсцi, як узяти оту очакiвську цитадель, – вирiк Вишневецький.

Пiсля цього почалися спогади про минулi битви з татарами. Увесь вечiр Дмитро уважно слухав розповiдi досвiдчених воiнiв. Але його переслiдували думки про велике козацьке вiйсько, яке iснувало в недалекому минулому.

«Ех, якби менi мати таке вiйсько… – думав про себе Вишневецький. – Татар можна було б тодi у рiг зiгнути. Як вiдновити колишне вiйсько Остафiя Дашкевича? Як об’еднати розрiзненi козацькi ватаги?»

З цими думками князь заснув неспокiйним сном.

* * *

Великi зелено-синi хвилi з гуркотом накочувалися на кам’янистий берег, серед якого блищали плями жовтого пiску. Бiлоснiжнi чайки пронизливо верещали, шугаючи над морськими хвилями в пошуках поживи. Хоч Вишневецький уперше бачив Чорне море, його погляд був прикутий до Очакова. Невеличке мiстечко мало форму неправильного трикутника i велетенським зубом випиналося у вiдкрите море.