Людвисар. Ігри вельмож

– От там ii бачив, – писар тицьнув пальцем угору, – на мiтлi…

– Свят, свят, свят, – вiдсахнувся пан Бень, – таке скажете…

– От провалитися менi на цьому мiсцi! Хiба самi не помiчали, що, як тiльки за пiвнiч, то ця краля десь пропадае?

– Та Господь iз вами, куме, пийте лiпше…

Омельковi здалося, що баньки з кутка знову з нього глузують… Тьху, нечисть! Нема на вас хреста святого!

Тим часом хтось голосно почав вимагати гальбу пива. Всi звернули увагу на багато вбраного молодика, до якого щодуху поспiшала П'явчиха з пивом у руках.

Тицьнувши iй грошi, вiн несподiвано голосно свиснув. Омелько помiтив, що очi в темрявi заметушилися, а над паном Бенем виросла чиясь постать. Чоловiк iз жахливо роздертим обличчям, на якому було, до того ж, тiльки одне око, а рана нiчим не прикрита, пройшов повз них i попрямував до панича.

– Увага, панове, – як штукар на площi, загукав молодик, – стежте за моiм слугою, вiн покаже вам, як на тамтiм свiтi п'ють пиво грiшники.

Нещасний, побачивши повну до краю гальбу, потягнувся до неi обома руками i з жалiбним скавулiнням миттю випив усе, що в нiй було.

Одразу щось заклекотiло в його утробi, а з черева, крiзь численнi дiрки на сорочцi, наче з Мелюзiни, полилося щойно випите пиво. З виряченого ока слiдом за пивом полилися розпачливi сльози. Панич схопився з лави i весело зареготав. Сприйнявши це за веселу витiвку пана i його слуги, увесь шинок до нього приеднався. Регiт стояв такий, що музики здивовано затихли.

– Агов, моi панове! – вигукнув молодик i з капелюхом у руцi почав грацiйно походжати помiж гуляк, – давайте грошi за цю комедiю!

Розкiшне страусяче перо вилося з-пiд його випещених пальцiв i досягало брудноi зачовганоi долiвки.

Камзол був розшитий золотом, i золото бряжчало в кишенях. А проте панок збирав мiдяки i подекуди срiбло, хоч усе те, що потрапляло до капелюха, вкупi вартувало хiба що гудзика на його вбраннi.

– Чого затихли? – гукнув вiн музикам, що з роззявленими ротами спостерiгали за ним.

Обiйшовши довкола останнiй стiл, вiн притьмом опинився бiля музик.

– Ану, дiду, наставляй долонi, – i коли той випростав уперед свою жменю, висипав туди все, що назбирав. – А тепер ушкварте так, щоб навiть дiдько станцював! – крикнув панич, вiдстiбаючи збоку шпагу.

Тi завзято взялися до справи, а молодик заходився в танцi. Спершу розважливо, наче примiряючись, а потiм пустився навприсядки так, що в Омелька i кума заряботiло в очах.