Невідоме Розстріляне Відродження

Ми швидко йшли по кривих, вузьких вулицях, переходячи iнодi через китайськi дворища; переходили й через сiни скiлькох фанз.

– Ще далеко? – спитав я.

– Зараз прийдем, ходю, зараз! Вже зовсiм близенько! – одказав Сун-Тан-Сен.

Ми завернули в якiсь темнi суточки. Мабуть, там справляли якийсь бенкет, бо в повiтрi заносило особливим китайським пахом, i чути було жалiбнi згуки китайськоi музики.

Заквiтчанi жiнки-китаянки, мов живi вiнки ясмину й тубероз, сидiли коло вiкон, пiдсунених угору, i проводили мене тим своiм поглядом чорних, палких очей.

Менi не хтiлось вiрити, що се тi самi нехупавi, пiвплазовитi жiночi iстоти, що в маленьких синiх черевичках на товстих бiлих пiдошвах без закаблукiв дрiбненько дибали вдень по городських вулицях.

На вулицях скрiзь попiд фанзами сидiли, пiдобгавши пiд себе ноги, чоловiки i, гуторячи, смоктали люльки з довгих в аршин чубукiв.

– Ось ми й коло фанзи Тай-Цзи-Хеi! – раптом спинив мене Сун-Тан-Сен.

Мене опанувало якесь мимовiльне хвилювання й боязкiсть.

Я ждав чогось незвичайного. Ми увiйшли у фанзу.

– Все щастя й радiсть пiднебесноi краiни тобi, моя богине! – промовив Сун-Тан-Сен, вдаючись до своеi красунi. – А це мiй товариш…

– Фанза Тай-Цзи-Хеi, – сказала Тай-Цзи-Хея, – радо вiдчиняеться перед тим, в кого серце налите щирiстю i кого Сун-Тан-Сен носить у своiх думках!

По тiй мовi, вона повела рукою, запрошуючи нас сiдати на долiвцi, встеленiй килимами. Ми сiли, а вона звелiла слузi подати нам наргiле[5 - Наргiле – чубук од кальяна.

].

Сун-Тан-Сен почав розповiдати якусь пригоду, що спiткала його сим ранком при зустрiчi з мiсцевим священиком, а я любував надзвичайно гарною вродою Тай-Цзи-Хеi, – в той час, як вона напiвсидiла, напiвлежала на узорчастому килимi.

Вона була вбрана в широкi шовковi штани синього кольору, в жовтяву сорочку з широкими рукавами; поверх сорочки була надiта вишнева безрукавка. Волосся було заплетене в двi довгi коси, переплетенi червоними кiсниками.

Покрас було зовсiм не багато: тоненький золотий цепок, з якого спускався на груди самоцвiт завбiльшки з горобине яйце, i золота наручниця на правiй руцi.

Тай-Цзи-Хея кинула на мене пильний погляд, од котрого я почервонiв. Тим часом вона не зводила з мене очей, i менi здавалось, що з iх темноi глибочини лилась на мене якась чаруюча сила, палюча й захоплююча. Той погляд мовби обгортав хвилею божевiльноi насолоди, грiха i злочинства.