Невідоме Розстріляне Відродження

Роздряпала менi руку, а потiм на мене звертае. Правда i я трохи винний, а нащо вона танцювала, нащо у неi ямочки на шиi.

– Ех, ви. Ну хоч картоплi зварили? – i спробувала виделкою в каструлi. – Та вона ще сира. А коли ви вкинули?

– Я хотiв давно вкинути, так Галя не давала.

– Ну, ну, – сварилася та ложкою.

Їли хлiб, поки не зварилася картопля.

Ввесь вечiр Катерина мовчала. У Галини й Петра своя розмова. Осiння нiч заглядала до хати. Петро все хотiв щось сказати, та не наважувався. Вiн сидiв поруч з Галиною i штовхав ii лiктем; та швидко оберталася й робила страшнi очи, але видко й вона не слухала спiльноi розмови.

– Галю, ходiм гуляти.

Галя показала язика.

– Ходiм же!

– Е, нi, – запротестувала Катерина, – що це ти хочеш ii заморити зовсiм, двi ночi десь пропадали i сьогоднi до ранку.

Вона почала випроваджувати Петра. Той сперечався, лаявся, називав ii лялькою крижаною з серцем дубовим, закликав Галю скинути тиранство людей, що нiчого не розумiють в деяких делiкатних справах… Але все ж мусiв пiти.

Галина заснула на колiнах у Катерини.

Довго сидiла та, потiм роздягла, перенесла ii на лiжко, нiжно всмiхнулася.

– Ех ти, Галю, моя комсомолочка!..

Нiчого. Вона бiля неi буде… Пiдiйшла до вiкна. Знову гостро стисло серце й потекли далекi-далекi спогади.

Забалакала Галина увi снi. Кликала Петра. Катерина пiдiйшла, поцiлувала, а та сердито.

– Ну?

– Нiчого.

– А коли нiчого, так не цiлуй! – Потiм розкрила очи: – А це ти, Катерино, а менi здалося, що це Петро.

– Нiчого, спи.

– А ти коли ляжеш? І сьогоднi не будеш спати?

– Не знаю.

– Петро завтра переiздить до мене, – казала Галя, – бо тепер вже не можна…

– Та що вам дурним зробиш?

Ранком Петро й Михайло переносили речi. Саме виносили перший i останнiй пакунок з килимом, як на воротях здибали хлопцiв.

– А, здоров, героi. Куди це ви?

– Я переiжджаю.

– Ге! І ти! О боже! За Дмитром?

– Думаю, що нi.

– Ну, чорт з вами. Ми лягаемо спати, бо сьогоднi ж треба ще погуляти й самогон розпити.

Коли хлопцi прийшли до Галi, вона сказала, показуючи на Катерину:

– От, про любов говоримо… Катерина й думати про неi боiться, а нам вiщуе страшне та сумне.

– От, ви, Галю, добре живете тепер з Петром, а потiм побачимо, що далi буде.

– А чого хочете, – запитав Петро.

– Не знаю й сама. От в роботi я не боюся себе розгубити, а в любовi так здаеться, що розгублюся, трудно уникнути закисання.