Невідоме Розстріляне Відродження

Тодi я знiмаю ремiнь i боляче б’ю ii по старiй шкурi один раз. Вега жалiбно скиглить. Не встигае вона дочвалати до дверей, як у кiмнату мов вихор влiтае Інна Ричардiвна.

– Хам! – кричить вона несамовито. – Ах, ти ж хам! – наступае вона на мене…

Я знаю, що вона битися не буде, i не розумiю, чого тодi так несамовито пiдводе своi скаженi очи вона до мене.

– Навiщо собаку б’еш, невинну собаку? – аж розриваеться вона. – Па-адлец!!!

Їi очи вилазять iз лоба, вона стискуе жменi так, що пальцi робляться бiлими.

– Вона свята проти вас хамiв!

І зразу ж стигне, помiтивши, що сказала дурницю.

– Не пускайте цю смердючу здохляку в кiмнату, де живуть люди… i потiм я… не так вже боляче вдарив Вегу.

Чи вiд лютi, чи вiд чого iншого на очах у Інни Ричардiвни сльози. Вона нахиляеться до Веги, що лежить так, наче iй, старiй, статечнiй собацi, що багато побачила на своему вiку, собацi, що поважае себе, вихованiй собацi, – соромно дивитися на нас, людей, – i цiлуе ii безлiч разiв у нiс.

«Погана кiмната – те ж, що зiпсоване м’ясо для людини», – згадую я слова Чижика. Будь проклята кiмната за Бессарабкою бiля кам’яного муру!

Я вдягаюся i також виходжу з хати.

Без мене Чижик зв’язав книжки, склав сорочки, онучi й бiлизну в один вузол i десь щез. Менi лишаеться розiслати шинелю i лягти спати. Лежу я iз заплющеними очима з пiвгодини.

Чижик увiходе через кухню. Це чуе Інна Ричардiвна. Вона зразу ж з’являеться. Менi здаеться, що вони змовилися зiйтися хвилина в хвилину. Вона веде Буца.

– Ви прийшли, Чижику? – нiжно питае вона, але так тихо, що я ледве чую.

– Раз балакаете зi мною – значить, прийшов, – вiдповiдае Чижик.

– Поведiть Буца пiсяти в садок… – каже вона так голосно й роздратовано, що я здригаюсь.

Чижик силкуеться вдати з себе спокiйного. Вiн, мабуть, зцiпив зуби. Але враз вiн пiдводиться й умокаючи гукае Буца.

– Ходiм, Буц… на, на, на! Ідемо!..

Вiн вилазе у вiкно i за ноги витягае в садок Буца. Вони в тiнi. Раптом Буц починае несамовито верещати. Я чую, як Чижик рукою б’е по ньому, як по подушцi. Буц, наляканий незрозумiлим поводженням, верещить дико, видно вириваеться, ним опанував жах.

Інна Ричардiвна пiдбiгае до вiкна й збентежена нервуеться; вона зла, як вовчиця. Чижик у садку свистить i грудкою шпурляе в дошки сараю.