Невідоме Розстріляне Відродження

Кров! Ви думаете, чого кров? Шкiра на руцi заростае, а вiн обмотае полотном, воно присохне; тодi вiн i оддере, оддере, бо з кров’ю страшнiше…

Кiмната бородатого Чижика

І

За Бессарабкою, бiля кам’яного муру, жовтого, старого, збудованого з дрiбних цеглин; бiля маленькоi кривобокоi хатки одноногого Мелентiя есть будинок Лiдii Вiкторiвни з дверима на вулицю з одного боку i в садок – iз другого. Бiля залiзних ворiт фiртку одiрвано невiдомо коли, i вона стоiть пiд капiтальною стiною сусiднього, двоповерхового будинку лiкаря Шварца, нiби одсуваючись од великоi купи грудок битоi цегли недорозiбраного фундаменту.

– Ми зробимо так, – сказала тодi Інна Ричардiвна. – Його ми назвемо Тарасом, а коли буде дiвчина, то ii назвемо Лiдою… хай ii iм’я буде жити в твою честь… Ти в нас найбiльша, найцiннiша i ми з Даньою знаемо, що значить ти… що значить мати.

По цих словах Інна Ричардiвна заплакала i притулилася до матерi; заплакала й Лiдiя Вiкторiвна i трохи неясно, але так, що зрозумiли й Інна Ричардiвна i Данило Васильович, обiцяла одписати на Тарасика другий будинок i садок, а коли вмиратиме i коли до того часу Бог подаруе дiвчину, то вже на ii iм’я i на Інночку одпише вона всi чотири сотнi i п’ятдесят десятин землi з сiнокосом, лiсом i лiщиною, що в Канiвському повiтi.

Данило Васильович в знак найбiльшоi поваги, любовi й щиростi родинних почувань поцiлував мопса Рафаеля, якого в iнших умовах штовхав носком у бiк, до грудей своiх притулив голови дочки й матерi, поцiлував спершу руку Лiдii Вiкторiвни, потiм – сиве волосся, а вже за цим – жiнку спокiйним поцiлунком у лоба. Проробивши все це, вiн запер дверi, витяг пляшку «Мадери» i всi вони випили по разу зi старовинних зелених бокалiв.

– З цього дня, – розповiдав менi й Чижиковi Мелентiй, – посунуло лихо за лихом на цей дiм. Почалося з мопса Рафаеля. Цей статечний собака захворiв на другий же день. Через тиждень, на очах у всiх, вiн здох. Це була середа. Лiдiя Вiкторiвна впала непритомна. Інна Ричардiвна зблiдла i за допомогою Мелентiя пiдiслала пiд тiло мопса чисту простиню, а Данило Васильович метнувся до професора Ветеринарного Інституту… Та що мiг зробити хоч би й професор? Нiчогiсiнько.