Середземноморське перехрестя

були збудованi чотири кораблi типу «Куртаноне», якi мали ще бiльшi розмiри (890 т) i потужнiше озброення (чотири 102-мм гармати у двох спарених установках, двi 76-мм зенiтки, два тритрубних 450-мм торпедних апарати).

Пiсля перерви тривалiстю понад десять рокiв iталiйський флот у 1935—1938 рр. поповнився одразу 32 кораблями типу «Спiка» (щоправда, два з них у 1940 р. продали Швецii). Стандартна водотоннажнiсть iх становила 780 т, максимальна швидкiсть сягала 34 вузлiв, а озброення складалось з трьох 100-мм гармат, восьми 13,2-мм кулеметiв i чотирьох однотрубних 450-мм торпедних апаратiв.

Розвитком проекту «Спiка» став «Арiете». Цi кораблi вiдрiзнялись слабшою артилерiею головного калiбру (двi 100-мм гармати), але посиленим зенiтним (десять 20-мм автоматичних гармат) i торпедним (два тритрубних 450-мм апарати) озброенням. Із запланованих 42-х кораблiв iталiйськi корабельнi встигли розпочати будiвництво 16-ти, але до капiтуляцii тiльки один увiйшов до бойового складу. Ще 13 мiноносцiв добудували нiмцi для свого флоту.

Поряд з, так би мовити, «наступальними» мiноносцями типу «Спiка», iталiйцi розвивали пiдклас ескортних мiноносцiв, призначених для оборони конвоiв. Кораблi типу «Орса» (чотири одиницi, 1936—1937 рр.) мали трохи бiльшi розмiри, збiльшену автономнiсть, але меншу швидкiсть (28 вузлiв). Озброення iх складалось з двох 100-мм гармат, восьми 13,2-мм кулеметiв та двох двотрубних 450-мм торпедних апаратiв. Вже пiд час вiйни (у 1942—1943 рр.) флот поповнили 16 мiноносцiв «Анiмозо», якi вiдрiзнялись вiд типу «Орса» дещо збiльшеними розмiрами i посиленим зенiтним озброенням (8—12 20-мм зенiтних автоматiв).

На початку Другоi свiтовоi вiйни Італiя могла похвалитись другим у свiтi за чисельнiстю пiдводним флотом (за цим показником ii випереджав тiльки СРСР). Процес оновлення пiдводного флоту, що залишився пiсля Першоi свiтовоi вiйни i складався виключно з невеликих субмарин, розпочався у 1925 р., коли було замовлено три прототиповi серii пiдводних човнiв (по чотири одиницi в кожнiй).

Двi з цих серiй – типи «Гоффредо Мамелi» (за проектом Вiрджiнiо Каваллiнi) i «Веттор Пiзанi» (автор проекту Курiо Бернардiс) – належали до пiдкласу середнiх човнiв. Вони характеризувались водотоннажнiстю 830/1100 т (тут i далi для пiдводних човнiв у чисельнику наведена надводна водотоннажнiсть, а в знаменнику – пiдводна), вiдносно невеликою дальнiстю плавання (4300 миль), надводною швидкiстю 15—17 вузлiв (пiдводна становила 7,5—9 вузлiв).