Смарагдова Сага

– Поглянь, – Ден показав екран демоновi. – Це не перша вагiтна жiнка, яка пропадала на цiй вулицi.

– Хм… interesting.

– Але в полiцii прикривають справи, бо за кiлька днiв вони повертаються додому.

– Просто так повертаються самi?

– Так. Дуже дивно.

Алексi здивовано поглянув на товариша.

– То це не викрадення, а просто масовий пологовий психоз?

– Важко сказати напевне. А що, як повертаються зовсiм не тi жiнки? Може, це перевертнi.

– Не думаю. Такi заморочки не про них. Вони не полюбляють складнощiв.

– Згоден.

– То що пропонуеш?

– Навiдаемося до чоловiка останньоi жертви, що повернулася. За тиждень пiсля ii повернення вони розлучилися.

– Ну, що ж, let’s go.

* * *

Зазвичай, трамвай №11, що прямуе своiм звичним маршрутом iз вулицi Йорданськоi до Контрактовоi площi, заповнюеться людьми ще на початку своеi неквапливоi подорожi. Але цього разу вiн iхав порожнiй, минаючи зупинки. Нiхто не звертав уваги на самотнього металевого мандрiвника, що пересуваеться паралельними колiями.

Вмить у трамваi з’явилося шестеро людей.

– Усi зiбралися? – Високий широкоплечий чоловiк, одягнений у довге чорне пальто оглянув вагон.

– От дiдько! – мовив один iз присутнiх. – Знову цей трамвай. Навiщо? Навiщо нам трамвай? Ми не могли зустрiтися у якомусь затишному пабi, наприклад?

– Потерпи, Карнiване! Це не на довго.

Карнiван був схожий на тридцятирiчного брокера з Уолл стрiт у дорогому класичному костюмi. Вiн палив сигару та з незадоволеним виразом обличчя виглядав у вiкно.

– Я знаю непоганий стрип-клуб неподалiк. Може туди? – вiн глянув на жiнку, що стояла поряд. – Перепрошую, ледi.

Вона нiчого не вiдповiла, а лише надiлила його презирливим поглядом.

– Чому ти зiбрав нас тут Олiвiй? – запитала жiнка.

– Я чув, що нашi ряди скоро поповняться. Його Величнiсть збираеться пiдвищити демона середньоi ланки.

– Чув про таке. Алексiос – класний чувак, – сказав Карнiван. – Тусуюся з ним зрiдка. Такий дотепний. Бафомет пiдтвердить, так мала?

Цього разу Бафомет – едина присутня у вагонi жiнка – зарозумiло поглянула на Карнiвана.

– Ми з красунчиком Алексiосом не бачилися вже кiлькасот рокiв. Чхати я хотiла на його дотепнiсть.

– Ти вiдiрвав нас вiд справ через якогось малого? – запитав чоловiк похилого вiку.

– Менi вiн до вподоби, тому я нiчого не маю проти, – продовжував Карнiван. – Вiн, як то кажуть, толковий малий. Це пiдвищення пiде Пеклу лише на користь. То я не розумiю, у чому проблема.