На коні й під конем. Блакитна дитина

– Сюди давай! Сюди-и-и!

Лише тепер помiтили ми за сотню крокiв вiд дороги невеликий глинобитний сарайчик з напiвзруйнованими стiнами i бiлу постать, що, пiдстрибуючи, вимахувала руками. Круто звернувши, ми помчали стернею.

Ледве вскочили в халупу, як вiдразу ж зашумiла, заплюскотiла степова злива. Стало темно, як уночi. Притулившись до стiни, ми стояли, приголомшенi нестримною стихiею, що наче заповзялася затопити землю.

Першим порушив мовчанку хлопець, в якому я впiзнав сина сусiди – Миколу.

– Скоро пройде, – упевнено сказав вiн, виставляючи голову в пролом стiни. – Бульки танцюють.

Я теж обережно виставив голову надвiр. По численних озерцях, що заливали стерню, рясно стьобали краплини, ви-сканували, немов справдi танцюючи, бульки. Вони то зникали, то знову появлялися на неспокiйних поверхнях калюж. Менi було не зрозумiло, чому оцей танець мав провiщати кiнець зливи, але Микола на два роки старший од мене, отож я не мiг сумнiватися в правдивостi його слiв.

– Ну, зараз Ілля покотиться, – сказав Микола, коли злива почала стихати. – Скидайте картузи! – крикнув вiн, повернувши до нас налякане обличчя.

Ми позривали кашкетики, а Микола одiйшов вiд пролому, забився в найтемнiший куток. В ту ж мить, наче накликана його словами, мiж хмарами й степом слiпучо замиготiла тонка ламана стрiчка, i страшний гуркiт пригнув нашi голови.

– Ставайте на колiна! – закричав Микола, i не встигли ми попадати бiля нього, як знову блиснуло, трiснуло.

– Свят, свят, свят! – захрестився Микола, дивлячись побiлiлими очима на миготливо-слiпучий пролом у стiнi. – Господи, Сусе Христе, помилуй нас, царице небесна, спаси нас, великомученице Варваро, моли Бога о нас!

Хрестився i кланявся, стукаючи лобом об встелену курячим послiдом долiвку, а ми, оглушенi несамовитим громовинням, тулилися один до одного i тремтiли вiд страху.

– А ви чого! – закричав сердито Микола. – Що, я за вас хреститися буду?!

Я i брат дружно замахали руками, застукотiли лобами об м’яку долiвку.

Так сусiдський Микола почав прилучати нас до релiгii. Затамувавши подих, слухали ми про Бога та янголiв, про чортiв i святих, про пекло i рай – всю оту бiблiйну премудрiсть, що нею був напханий Микола.

Уроки не минали даремно.