На коні й під конем. Блакитна дитина

Не дивно, що коли мама сказала якось, що ми на два тижнi iдемо в гостi до тiтки, я в першу чергу запитав:

– А соняшники?

– Нiчого з ними не станеться, з твоiми соняшниками, – заспокоiла мене мама. – Я попросила Васютиху, вона iх позрiзае i виб’е.

Я заспокоiвся. Якщо тiтка Васютиха, тодi iнша справа. Васютишин город межував з нашим. Це була кремезна тiтка з червоним обличчям, з ласкавим, аж солоденьким, голосом. Ми часто поралися на городах в одну i ту ж пору, i вона, спершись на сапку, не втомлювалася вихваляти мене перед мамою:

– Та й роботящий же у вас, учителько, синочок, дай йому, Боже, здоров’я! Та й золотi ж у нього ручки!

Я червонiв од задоволення i аж пихтiв, намагаючись показати перед оцiею симпатичною тiткою, на що я здатний.

Тож, почувши, що тiтка Васютиха буде збирати насiння, я поiхав у гостi зi спокiйною душею.

Швидко минули два тижнi в гостях.

В перший же день побiг я на город. Соняшники стояли з повтинаними головами, i менi стало сумно. Але, пригадавши, яке смачне смажене насiння, я повеселiшав i подався до мами:

– Коли ми заберемо насiння вiд тiтки Васютихи?

– Забирай хоч сьогоднi, – вiдповiла мама. – Тiльки дивись, не бери багато за один раз, а то пiдiрвешся.

Забачивши мене, Васютиха зрадiла так, наче зустрiла рiдну дитину:

– То ви вже приiхали? А я тут скучала-скучала без вас! Ану покажися, який ти вирiс! От у матусi синочок, дай iй, Боже, здоров’я та щастя!

Я врештi вiдважився нагадати iй про насiння.

– Зiбрала, аякже, зiбрала. Я ваше в першу чергу збирала, щоб, борони Боже, чого з ним не сталося. Еге, еге, я така: свое хай пропадае, а за чужим уже догляну! Як твоя матуся сказала, так i зробила. Ще й провiяла.

– То можна забирати?

– А чого ж не можна!

Вона повела мене в сiни, де стояло жлукто з насiнням, а поруч – великий мiшок.

– Оце ось, синку, i ваше насiннячко, – показала вона на мiшок. – Я його у мiшечок зсипала, щоб, борони Боже, яка курка не клюнула.

Я спробував пiдняти мiшок. Важкенький, але нести можна.

По дорозi зустрiв Ванька. Вiн допомiг менi донести насiння додому, а натомiсть я йому сказав:

– Приходь увечерi, будемо насiння смажити. Із цукром.