На коні й під конем. Блакитна дитина

Роботи нiколи не бракувало, бо славився вiн умiнням так вставити шибку, такою замазкою прикрiпити ii, що вже i рама потрухлявiе вiд негоди та часу, а скло тримаеться, як припаяне.

Жив скляр у невеликiй кособокiй хатинi, без сiм’i, без родичiв, старим парубком, понурим та непривiтним. Розповiдали, що висватав вiн колись найкрасивiшу дiвчину на селi, поставив для неi простору хату з веселими вiкнами, та ii вже пiзнiше, в роки громадянськоi вiйни, жорстоко поглумившись, вбили бандити.

Повернувшись з армii Будьонного, скляр у той же вечiр спалив свою хату.

За роботою ж скляр завжди був суворий i тверезий. Обличчя його, заросле по самi очi густою щетиною (менi здавалося, що вiн тримав у зубах велику щiтку), ставало поважним та урочистим, а очi, наче вiдлитi з надзвичайно прозорого скла, спалахували гнiвними вогниками, коли вiн бував невдоволе-ний, чи свiтилися втiхою.

Склив вiн швидко та вправно i майже завжди лаявся.

– Хiба це вiкно! – вигукував презирливо, тикаючи пальцем у невелику раму. – Слiпаки, а не вiкна!

Господар нiяково посмiхався, але заперечувати не смiв: у селi була вiдома склярева пристрасть до великих вiкон. Вiн навiть одвертався, коли проходив повз хату з маленькими вiкнами.

Незабаром у нас закiнчили будувати нову школу: велику, простору, з широкими та високими вiкнами. І скляр не працював бiля них, а священнодiяв. Обережно брав величезнi шматки скла, вiдмiрював, проводив алмазом – i одна за одною весело виблискували до сонця нещодавно порожнi рами.

Вставивши шибу, вiн трохи вiдходив, схиляв голову набiк, i прозорi оченята його сяяли такою неприхованою втiхою, що й ми, хлопчаки, проймалися шанобливо-урочистим настроем.

– Хата без вiкон – що людина без очей, – повчав вiн нас.

Затамувавши подих, стежили ми, як скляр, нацiлившись, швидким рухом алмаза проводив по склу бiлу лiнiю, не користуючись лiнiйкою. Ось вiн тихенько постукував уздовж тiеi лiнii, злегка натискав пальцями, i – трiсь! – шибка була готова.

Наша дружба за склярем, який наче переродився за цi днi, щораз бiльше мiцнiла i, може, стала б постiйною, коли б не один прикрий випадок.