І будуть люди

Ану ж Оксен розсердиться, не захоче з нею й балакати!

– По десять? – перепитуе Оксен – Гм, по десять… Ну, що ж, Мокрино, хай буде уже на ваше, бо не люблю я, признатись, торгуватися… А тепер, як водиться, i запити це дiло не грiх.

Повеселiлий Оксен дiстае пiвлiтру, двi чарки, миску з тоненько нарiзаним салом, цибулею та огiрками.

– За здоров’я вашого чоловiка, Мокрино! Хай йому щастить та щоб живий повернувся додому!

Не пила Мокрина нiколи горiлки, але за Протасiя не можна не випити. Еге ж, не можна.

Бо як згадае про якiсь там «булони», що ними морять ii чоловiка, так сльози i здушать за горло.

Мiцна горiлка вiдразу б’е iй у голову. Мокрина тихо смiеться, пробуючи вхопити кружальце огiрка, що вислизае з-помiж пальцiв.

– Та ви сало берiть, Мокрино, не церемоньтеся! – гостинно припрошуе ii Оксен. Очi його святково зволожилися, вiн приязно дивиться на жiнку. І, щоб зробити iй приемне, починае вихваляти ii чоловiка: – Гарний чоловiк ваш, Мокрино. Побожний, сумирний, нiколи нiкому зла не заподiяв.

Такi i в Бога у серцi, i в людей у пошанi.

– А такий, такий! – витирае розчуленi сльози Мокрина. – Вiн, Протасiй, такий…

– От пiшов на вiйну i там добрим воiном став, – каже далi Оксен. – Начальство ним довольне, дивись, ще «грегорiя» додому принесе… Що ж, цар нас, дiтей своiх, не забувае… Ви думаете, Мокрино, я теж воювати не хотiв? Так начальство ж не пустило, сказало: ти в батька один, в тебе молотарка, то обмолочуй людям хлiб та засiвай свою землю, бо солдатам теж iсти щось треба.

От i мусив залишитись, якщо начальство повелiло. Бо на те воно над нами й поставлене, щоб ми його слухалися…

– А так, так, – звично притакуе Мокрина, мало розумiючи, про що каже Оксен, бо в затуманену голову ii влетiв раптом джмелик: гуде та й гуде, заважаючи слухати!

– Тож вип’емо ще по однiй – за дорогих наших воiнiв!

Мокрина вже пiднесла була до рота чарку, та раптом вiдставила, зiмкнула вуста, ii охопила пiдозра.

А чи не хоче Оксен впоiти ii, щоб не вiддати всi грошi? Скаже потiм, що була п’яна, десь по дорозi загубила – хто ii буде слухати, хто iй, бiднiй жiнцi, повiрить?

Мокрина вiдсувае чарку подалi вiд себе, обережно кладе ненадкушену скибочку сала на край полив’яноi миски.

– Дякую вам за вгощенiе, а я таки бiльше пити не буду… – І, трохи повагавшись, питае: – То грошi ви зараз вiддасте чи, може, завтра прийти?

– Грошi? – дивуеться щиро Оксен.