І будуть люди

І вiдразу ж на тому кiнцi вулички вирiс темний клубок людей i коней, покотився шалено донизу, розмотуючись, як сувiй полотна, з криком, гвалтом, свистом, пострiлами. Зупинилися, затанцювали захрапленими кiньми довкола молодиць, замахали, матюкаючись, нагаями.

– Говорiте, сволочi, куда он удрал?

– Пльоткой iх!.. Пльоткой, так iх растак!..

Жiнки плачуть, кричать, затуляючись вiд нагаiв, а перелякана Таня нiяк не може зняти ботинок iз ковзаном: смикнула зопалу шнурок, затягла у тугий вузлик – хоч зубами гризи! Олег опустився бiля неi на колiно, пробуе розв’язати, швидко каже:

– Таню, не бiйтесь… Таню, не бiйтесь… – хоч у самого побiлiли губи i тремтять неслухняно пальцi.

– Бейте вон тех, што на коньках!.. Анi скажут!..

Рвучи копитами кригу, до них пiдлетiли два вершники. Один iз них замахнувся нагаем – блиснув золотим погоном в Танинi переляканi очi.

– Где беглец?

«Зараз ударить», – подумала Таня, але навiть не спробувала прикрити голову руками. Як заворожена, дивилася на чорну гадюку, що звивалася прямо над нею, ворушила роздвоеним кiнчиком.

І такою юною безбороннiстю вiяло вiд ii невеликоi постатi, шо вершник раптом засмiявся, махнув рукою, опустив нагай на круп коня – помчав до своiх товаришiв, якi все iще вибивали з молодиць пилюку, не шкодуючи сил.

Чи то котрась iз молодиць не витримала – сказала, чи вони самi здогадалися, побачивши шинель, що лежала на кризi, розпластавши поли, тiльки згодом уже виволокли отого чоловiка з очерету, кинули прямо на лiд, оточили хекаючою розлюченою стiною, замиготiли чорними нагаями.

– Вб’ють!.. Вони його вб’ють!..

Таня дивиться безпорадно на розгубленого Олега, очi ii повнi слiз, вона вся тремтить, притискае щосили до грудей бiлу муфту.

Та ось солдати розступилися, вiдкривши прикуте до криги, нагаями пошматоване тiло.

– Готов?

– Не, ещо дишiт.

– Живуч большевiк!

– Прiстрелiть?

– Пускай так подихает.

Зiскочили на коней, махнули нагаями, гикнули – помчали до мiста, висiкаючи з криги блакитнi холоднi iскри.

Молодицi курiпками збiглися до непорушного тiла, мимоволi пiдiйшла й Таня: якась сила штовхала ii в спину, i вона не могла опиратися iй. Всi молодицi вороже подивилися на неi, так наче вона, Таня, видала оцього чоловiка, а одна iз них суворо сказала:

– Вам чого тут, панночко, треба?

– Могла б я… чимось допомогти? – пробелькотiла Таня, вiдчуваючи, що вона от-от розплачеться.