І будуть люди

– Чим ви нас, Сашо, вгощатимете? – весело спитав Гiнзбург i, глянувши на Ганжу, що все ще супився, додав: – Бо товариш голодний, бачите, яким вовком дивиться!

Переказуючи, чим вона сьогоднi iх годуватиме, Саша довго ще стояла бiля них, зате мало подавала: на перше суп, синiй, як мрець, – крихiтнi кружальця жиру спритно втiкали вiд ложки, а картоплину можна було виловити хiба що густим волоком; на другу страву – перлова каша, змащена для годиться прогiрклою олiею, i на трете – по склянцi узвару.

– Ого, якi ми сьогоднi щедрi! – вигукнув Гiнзбург i заходився сьорбати суп, аж заворушилися вуха.

«Здорово ж ви живете!» – жалiсливо подивився на худеньку постать секретаря Василь. І недавня образа, коли його «пiсочили» на повiткомi, стала в’янути, вiн уже спокiйнiше, без внутрiшньоi настороженостi та упередження, мiг розмовляти iз Гiнзбургом.

Той же добирав способу iсти й розпитувати Ганжу про сiльськi справи: чи охоче дядько здае продрозкладку, чи багато облогових земель, як пройшла чистка комнезаму, що чувати зi школою.

– Охоче, аж пробi кричить! – вiдповiв сердито Василь на перше питання – Ще рiк так iз дядька шкуру подеремо – вiн нам насiе! Бур’яни будем косити, а вовкiв випасати!

Гiнзбурга, здаеться, анi здивувала, анi вразила отака контрреволюцiйна вiдповiдь Ганжi. Вiн тiльки оглянувся, жартiвливо зацитькав:

– Ша, годi… – І, враз посерйознiшавши, вiдставив порожню склянку, з якоi довго й уперто намагався витрусити ще хоч краплину узвару, витер долонею губи.

– Коли? – аж смикнувся зрадiло Василь.

– З нового року. Сам Ленiн сказав: годi! Вiйна скiнчилася, чiплятися далi за военний комунiзм – угробити все господарство.

– Правильно! – рубонув долонею по столу Василь.

– Обережнiше, стiл поб’еш! – засмiявся Гiнзбург. І, знову набравши серйозного виду: – Це – поки що неофiцiально, не для зайвих чуток… А тепер скажи менi от що: що там у тебе з комнезамом?

– Ляндер уже донiс?

– Не донiс, а доповiв.

– Ну, то я отак чистити комнезам однаково не дам! – вiдрубав сердито Василь. – Ти знаеш, товаришу, скiльки невiруючих у нашому селi?

– Цiкаво, цiкаво…

– Я та Максим… От i всi, хоч оближися. То хто ж тодi в комнезамi буде, як усiх вiруючих вичистити?

– Так…

– От тобi й так! А Ляндер в одну дудку: чисть – i нiкакiх гвоздей! А того не розумiе, шо комнезам – не бичок.