І будуть люди

.

– Бо нерiдний, – пояснюе Федько. – Ото вiн на ньому й зганяе злiсть… Та хай ще раз спробуе!.. Хай тiльки вдарить!..

В п’ятнадцять Федько здумав парубкувати: пiдморгував сусiдськiй солдатцi Наталцi, щоб пустила пiд ковдру погрiтися. Солдатка – молода червонолиця бублейниця – реготала до слiз, послала раннього пiвника до мами: попити ще монi та набратися сил. Зганьблений Федько грубо ii вилаяв, за що й дiстав дзвiнкого ляща вiд швидкоi на руку бублейницi.

Та бiсова Наталка цим не задовольнилася. Перестрiла тата, насунула смирненько на лоба хустку, пригасила лукавi очi:

– Батюшечко, чи ваш синок удома не висипаеться, що до мене пiд бiк став проситися?

Того дня «розмова» з Федьком тривала понад годину.

– У монастир волоцюгу! – все гнiвався тато. – На хлiб та на воду!

Федько ж вiдлежувався в бузинi до пiзнього вечора.

– Боляче! – допитувалась спiвчутливо Таня, i брат, на диво, цього разу не турив ii геть. Звiвся, поворушив широкими плечами, погрозливо кинув:

– Ну, тату, оце ви востанне по менi поiздили! Бiльше не дамся вам, дзуськи!

– Що ти кажеш, дурний! – жахнулася Таня.

– Ет, що ви, баби, розумiете? – презирливо сплюнув Федько i раптом засичав, скривився болiсно, торкаючись долонею спини. – А пужалном лупцювати щосили – можна?

Тато таки бiльше не бив брата. Не тому, що не захотiв, а тому, що не змiг.

Сталося це на початку лiта, щойно Таня приiхала додому. Тато ходив, як хмара: Федька виключили з духовноi семiнарii. Гинула надiя на те, що син колись висвятиться, посяде його парафiю, стане годувальником, пiдтримкою великоi сiм’i.

Виключили за те, шо Федько побив ректора семiнарii. Перестрiв на схiдцях та й вiдшмагав оселедцем – пiсною, просоленою рибиною, що нею вже бiльше мiсяця давилася семiнарська братiя.

Ректор два днi не появлявся на очi студентам, а Свiтличного витурили iз семiнарii з вовчим бiлетом.

Федько приiхав додому ввечерi, коли вся сiм’я сидiла за столом. Тато як побачив непокiрного сина, так i затрусився увесь, так i накинувся на нього, але Федько чекав, мабуть, на таку зустрiч: ухопив тата за руки, поблискуючи шалапутними очима, молодим бугайчиськом уперся в пiдлогу, i тато стояв безпорадний, наче дитина.

Тато смикнувся раз, смикнувся вдруге, тихо сказав:

– Пусти.

І коли Федько пустив йому руки, тато вже не наважувався бити сина.