Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

– Де сторож, бiс вас вiзьми?!

Гайдук мiг би сказати, що вiн же теж оце щойно приiхав, як i пан комендант, однак не став сперечатися: знав, що хтось та мае бути винен, а оскiльки вiн був тут единим представником новоi влади в Тарасiвцi, то й вина падала в першу чергу на нього. Тому вiн сказав, що змотаеться швиденько в село i вияснить, куди подiвся сторож i чи був тут сторож взагалi.

– Давайте негайно! – аж тупнув ногою комендант: подвiр’я, що не охоронялося, дiяло на нього, мов червоне на бугая.

– Яволь! – приклацнув закаблуками Гайдук i поштиво спитав, чи може скористатися машиною.

Бо звiдси до села – три кiлометри.

Одержавши дозвiл, пiшов до машини.

– Шнель! Шнель! – заволав комендант, i той крик штовхнув Гайдука образливо в спину: все ще нe мiг звикнутись iз думкою, що вiн тепер всього-на-всього дорфполiцай – особа в очах комендантових зовсiм уже нiкчемна, йому аж щелепи звело вiд отого вигуку… «Ну, брешеш, не дiждешся, щоб я тобi бiгав!» – Гайдук так же повiльно пiдiйшов до машини, одчинив дверцята й буркнув:

– В село!

Їхав i думав, що як знайде сторожа – битиме.

Гнатиме перед машиною, як скаженого пса. До самого хутора…

Зайшов до управи, сердито запитав iз порога:

– Пане старосто! Де ви подiли сторожа, бiс побери?!

Приходько, що сидiв за столом (розбирався в якихось паперах), звiвся Гайдуковi назустрiч, поштиво спитав:

– Сторожа? Якого, пане начальнику районовоi полiцii?

Гайдук не став йому пояснювати, що вiн уже не начальник, але пояснив спокiйнiше:

– Того, що мае бути на хуторi.

 – І додав: – Там – комендант. Вимагае негайно знайти сторожа… І вас кличе, до речi, – додав уже од себе, хоч комендант про старосту й не заiкався. Але йому було вигiдно поставити пiд удар когось iншого, а не себе. Уже майже спокiйно дивився на Приходька, який збирав зi столу папери.

– Поiхали? – Приходько замкнув шухлядку, надiв картуз. Уже виходячи, кинув пiдлiтковi, що чергував коло «бандури»: – Хто питатиме, скажеш – на хуторi.

– Хто сторож? – поцiкавився уже в машинi Гайдук.

– Бородай.

– Де вiн живе?

– Та на виiздi… Якраз по дорозi…

Данько саме обiдав: сидiв за величезною мискою, непоквапом сьорбав борщ. Побачивши нiмця (Гайдук, який був у всьому нiмецькому, зайшов перший), вiн так i закляк, а жiнка, яка дiставала щось iз печi, перелякано охнула.

– Обiдаеш? – запитав лиховiсно Гайдук: злiсть так i закипала в ньому. – Ану, марш до машини!

Данько й не ворухнувся. Розтулив тiльки рота, випустив ложку.