На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Анатолій Дімаров) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
📚 Читайте "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Одчинив дверi, виглянув, чи нiхто не пiдслуховуе, тихо заговорив до племiнника: – Ти от що – будь обережнiший… Не забувай, що ти був командиром. Коли що, то тебе першого й вiзьмуть…
– Про що ви? – зробив невиннi очi Євген.
– Поки що нiчого, – заспокоiв його дядько. – А попередити треба. Знаеш: береженого й Бог береже… Ну, йди, а я спробую з Гайдуком переговорити:
– То коли вас провiдати? – спитав похмуро Євген: йому вже здавалося, що дядько щось знае, тiльки не каже.
– Увечерi.
– Так комендантська ж година!
– Ото, я й забув… Тодi завтра, ранiше.
– Так я завтра й заскочу.
Євген повернувся, пiшов. Не бачив, як дядько дивився йому в спину: «Лiки!.. Знаемо вашi лiки!..»
Васильович давно уже знав про приймач, захований у клунi: розповiв брат Іван. Ще як верталися з Євгенового весiлля. Жiнки йшли попереду, про щось перемовляючись, а Йвана потягло на вiдвертiсть. Отой приймач муляв йому i вдень i вночi, то з ким же i порадитись, як не з братом!
– Там уже все припасовано – лампи тiки немае… Ну, не бiсовi дiти!
– А нащо ти менi оце розказав? – запитав похмуро Васильович.
– Як нащо? – аж зупинився Іван. – Брат ти менi чи не брат?
– Ти менi от розляпав, а я не витримаю, ще комусь ляпну – от i покотиться по всьому селу, – продовжував осудливо Васильович. – А за пiдпiльний приймач знаеш що буде? Петля!
– Дак вiн же не грае!
– То вже нiмцям будеш доказувати… Тi з тебе як почнуть дерти шкiру, то й стiл твiй заграе… Дожив ти, Іване, до п’ятдесяти лiт, а розум i досi – як у малоi дитини!
Іншим разом Іван не стерпiв би – чимось та одбрив би старшого брата, а зараз мов язика проковтнув.
– Гаразд… Ти менi нiчого не казав, я нiчого не чув… А Євгеновi скажи, хай постережеться. Це йому не на фронтi: тут не знатиме, хто i продасть… Так i передай…
Передав брат чи нi, Васильович не знав. Не допитувався. Догадувався тiльки, чиi то листiвки з дулею.







