Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Аби ж ота пришелепа хоч по-iншому дивилася на ii чоловiка! А то так очима i iсть. – Заждiть, зараз позавiшую вiкна та дiстану вогонь! – уже зовсiм сердито сказала вона, бо Євген завовтузився на лiжку, збираючись встати.

Поки Катря завiшувала вiкна та возилася з лампою, Євген похапцем одягнувся. Сидiв на лiжку, звiсивши цiлу ногу додолу, а друга холоша пiдiбрана, дивився на брата й нiму: в усе ще заспаних очах ворушилася тривога.

– Бач, аж свiтиться! – не витримала Катря, бо як тiльки розгорiлася лампа, нiма так i потягнулася до Євгена: вона вже, здаеться, нiкого, окрiм Євгена, й не бачила.

– Катю! – з м’яким докором застерiг дружину Євген i повернувся одразу ж до брата: вiн не хотiв затiвати суперечку з дружиною. – Що сталося?

– Он, – кивнув Грицько в бiк дiвчини. – До них он приходили.

– Хто? – аж нахилився Євген.

– Та отой же, Гайдук… З Сашком-полiцаем… Допитувалися, хто написав листiвки… Федькин зошит показували…

– А ще що питали? – зовсiм уже стривожився Євген.

– Чи не вмiе писати й Валька.

– А вона?

– Що не вмiе.

– Повiрили?

– Та, мабуть, що повiрили, – стенув плечима Грицько. – Не взяли ж…

– От, казала ж я вам! – раптом схлипнула Катря: вона досi прислухалася мовчки, напружено, аж руки на грудях зцiпивши, про що говорять брати. – Казала ж не гратися з вогнем!..

– Катю!

– Що – «Катю»?.. Пострiляють, та й буде вам «Катю»!

– Так уже й пострiляють… – буркнув Грицько, а дiвчина швидко перевела погляд iз обох братiв на Катерину.

– А ти що, дня дiждатися не мiг?! – напустилася на Грицька. – Привiв серед ночi! – Вона уже з ненавистю глянула на нiму. – Совiсть би мали!

– Катю! – в голосi Євгена забринiв метал.

Але вона вже, мабуть, окрiм себе, нiкого не чула: з великих сердитих очей рясно котилися сльози.

– Доходитесь, поки прийдуть i всiх повбивають!

– Та ми зараз пiдемо… – Знiяковiлий, знiчений, Грицько вже задкував до порога, смикав за руку нiму. – Ми йдемо…

– Зачекай, i я з вами! – Зблiдлий Євген тремтячими руками намацував милицi, а босою ногою човгав по пiдлозi, шукаючи черевика.

– Ідiть, iдiть – пошукайте ще смертi надворi! – вигукнула Катря. І коли вони вийшли, впала головою на стiл.