Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Всi три полiцаi були на мiсцi: «сiльський телеграф» працював бездоганно. Тож всi три полiцаi сидiли мов на голках, чекаючи нового начальника полiцii, а коли вiн зайшов, зiрвалися мов обпеченi.

Гайдук замiсть вiдповiсти на привiтання втупився в пiдлогу:

– Це що?

Показав на бичок, що його кинув поспiхом один з полiцаiв: недокурок i досi димiв.

Витрiщившись на Гайдука, полiцаi мовчали.

– Що це, питаю? – Гайдук не пiдвищував голосу, але стiльки крижаноi нещадностi було в тому питаннi, що в полiцаiв вже й потилицi стали терпнути.

– Хто кинув?.. Ти?.. – Бо два полiцаi мимоволi подивилися на третього. Той мовчав похнюпившись. – Пiдбери.

Полiцай нахилився, похапцем ухопив недокурок.

– Поклади на стiл, – скомандував Гайдук. – На папiр… А тепер бiжи за лопатою… Бiгом!

Полiцай пробкою вилетiв у дверi.

Гайдук бридливо подивився на двох полiцаiв, що лишилися (вони вже й дихнути боялися), сказав презирливо:

– Ви не полiцаi, ви – потолоч! Як ви одягненi? – (На обох був цивiльний одяг, ще й не дуже новий).

– Дак не видали ж, – насмiлився озватися один з полiцаiв, iз мiсцевих, бо другий не все, мабуть, i розумiв: смагляве обличчя, чорнющi очi, смоляна кучерява чуприна вказували на те, що вiн не мiсцевий.

– Ти звiдки? – поцiкавився Гайдук.

– Єреван.

– Полонений?.. А чого не втiк iз отими двома?

Полiцай мовчав.

– Гаразд, про це поговоримо потiм. – Пiдiйшов до вiкна, провiв по склу пальцем: на сiрому тлi лишилася свiтла дорiжка. Глянув на забруднений палець, скипiв: – Це що? Примiщення полiцii чи свинарник? Ферфлюхтiге швайне!.

Наступаючи один одному на п’яти, полiцаi метнулися до дверей.

– Назад! – крикнув iм у спину Гайдук.

Полiцаi перелякано повернули назад.

– Що треба сказати?

– Є, пане начальнику! – невпевнено вiдповiв мiсцевий полiцай.

– Не «е», а «яволь»! Пора б уже навчитись розмовляти по-людському!

– Яволь, пане начальнику!

– Йдiть! Щоб за п’ятнадцять хвилин були з жiнками!

Не встигли тi зникнути, як до кiмнати ускочив полiцай, що бiгав по лопату.

– Принiс! – Молоденьке, як у пiдлiтка, обличчя було геть мокре од поту.

Наказавши полiцаевi взяти недопалок, Гайдук повiв його надвiр. Тут же, у дворi, одмiряв два кроки уздовж, крок ушир, коротко кинув:

– Копай! – Закотив обшлаг рукава, глянув на годинника: – Даю двi години. Щоб було два метри углиб.

Обличчя полiцая враз посiрiло, лопата застрибала у руках.